Макс Кідрук - Небратні

О 23:00 23 жовтня 1956-го начальник штабу Збройних сил СРСР маршал Соколовський віддав наказ командиру Особливого корпусу виступити на Будапешт для допомоги угорським військам «в восстановлении порядка и создания условий для мирного созидательного труда». 290 танків, 120 БТРів і 6000 бійців Особливого корпусу прибули до столиці Угорщини, де о 6-й ранку, вступивши в бої із повстанцями, розпочали «створювати умови для мирної творчої праці».

Того ж дня Угорська партія трудящих повернула на пост прем’єр-міністра Імре Надя. Надя вже призначали на пост прем’єра в 1953–1955 роках, але репресували через його надміру реформаторські погляди. Таким призначенням угорські комуністи сподівались задобрити повстанців і нормалізувати ситуацію.

Спочатку це подіяло.

29 жовтня Імре Надь розпустив таємну поліцію AVH. Радянські війська почали залишати столицю. 30 жовтня уряд Імре Надя ухвалив рішення про відновлення в Угорщині багатопартійної системи та створення коаліційного уряду. Як наслідок – оголошено про підготовку до виборів та про зречення комуністичною УПТ монополії на владу. 1 листопада Імре Надь проголосив вихід Угорщини з Варшавського договору. Уряд країни вручив відповідну ноту посольству СРСР. Водночас із цим Угорщина звернулась до ООН із проханням допомогти захистити суверенітет. ООН радо відгукнулося. ООН завжди радо відгукується в таких ситуаціях. Здавалося, що революція перемогла, однак…

За день до того, як Імре Надь декларував про розірвання Варшавського договору, Хрущов передумав. Несподівано збагнувши, чим обертається повстання в Угорщині, Микита Сергійович на засіданні Президії ЦК КПРС заявив: «Слід переглянути оцінку, війська з Угорщини та Будапешта не виводити та виявити ініціативу в наведенні порядку». Президія ЦК КПРС постановила сформувати оновлений «революційний робітничо-селянський угорський уряд» на чолі з першим секретарем УПТ Яношем Каддаром і провести військову операцію з метою повалення уряду Імре Надя. Операцією за назвою «Вихор» командував особисто маршал Радянського Союзу Георгій Жуков.

3 листопада на аеродром Тьокьоль запрошено міністра оборони Угорщини генерал-лейтенанта Пала Малетера для вирішення питання виведення військ Радянської армії. Після перемовин міністр оборони зателефонував підлеглим у міністерстві та дав указівку не відкривати вогонь по радянських військах, що пересуватимуться визначеними коридорами, з огляду на впевненість, що Радянська армія виходитиме з Угорщини. Одразу після озвучення наказу до зали, в якій відбувалися переговори, увійшов Герой Радянського Союзу, голова КДБ генерал армії Сєров власною персоною. Не сам. Із групою захоплення за спиною. Запрошеного на переговори генерал-лейтенанта Малетера заарештовано.

Уранці 4 листопада війська Особливого корпусу, підсилені двома механізованими, однією стрілецькою й однією повітрянодесантною дивізіями, атакували Будапешт. У наказі головнокомандувача Об’єднаних збройних сил маршала Конєва, виголошеному перед усіма військовими частинами, які відправляли в бій, висловлено впевненість у тому, що «робітничий клас і трудові селяни Угорської Народної Республіки підтримають нас у цій справедливій боротьбі», а також підкреслено, що «завдання радянських військ полягає у тому, щоб надати братню допомогу угорському народові в захисті його соціалістичних завоювань, у розгромі контрреволюції та ліквідації загрози відновлення фашизму» (знову ж таки: нічого не нагадує?…). Після чотирьох днів кривавих боїв угорське повстання було придушено.

12 грудня 1956 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, в якій засудила порушення Уставу ООН урядом СРСР і закликала радянський уряд вжити негайних заходів для виведення з Угорщини його збройних сил і забезпечення відновлення політичної незалежності Угорщини. За резолюцію проголосували 55 країн, проти – 8, утримались 13.

Радянська Росія на це не зважала.

Імре Надь, голова законного уряду Угорщини, переховувався у посольстві Югославії. Після тривалих перемовин радянське керівництво надало Надю гарантії безпеки, тобто дозволило залишити країну та виїхати до Югославії. Утім, щойно голова уряду опинився за стінами посольства, його схопили. Два роки Імре Надя втримували у в’язниці в Румунії, після чого разом із генерал-лейтенантом Палом Малетером засудили та повісили. Причому повісили не так, як вішають в усіх інших країнах. Не на шибениці. А на стовпі, через вершину якого перекинуто мотузку з петлею. Перевага в тому, що спина засудженого частково спирається на стовп. Під вагою тіла шия не ламається миттєво, як це відбувається на шибениці, натомість петля повільно задушує жертву.