Настя Мельниченко - #ЯНеБоюсьСказати

Коли мені було 14 років, я любила ходити до церкви. Моя родина не дуже віруюча, тому в цьому плані тиску від них не було. Я відвідувала меси, тому що мені було приємно молитися під чарівну органну музику. Пізніше зі мною познайомилася літня жінка М., яка, як потім виявилося, колись була сусідкою моєї бабусі. Власне, я їй настільки сподобалася, що вона почала насаджувати мені християнство. Оскільки пані М. відвідувала словацькі служби, то і мене просила ходити на словацькі, а не на українські. Словацька мова мені подобалась, тому я не заперечувала. Вона почала дарувати мені різні релігійні книжки та буклети і завжди телефонувала, якщо мене не було на службі. Хоча я вдячна їй за позитивні моменти (вона навчила мене читати словацькою та трохи розмовляти), я до останнього не сприймала негативних (адже у мене було враження, що пані М. – справжня християнка і погано впливати на мене не може).

Виявляється, що може.

На жаль, у неї досить нещасне життя: вона вдова, у неї немає внуків, а син – з особливими потребами. Моя бабуся завжди розмовляла з нею по телефону про мене і радо підтримувала те, що пані М. почала вважати мене своєю внучкою, посланою їй самим Богом. З одного боку – це прекрасно, що людина захоплюється мною, підтримує та турбується про мене. З іншого – це почуття не було взаємним, і для мене вона ще досі залишається чужою та незнайомою людиною. Моя бабця навіть зараз просить мене дзвонити до пані М. з ввічливості та жалісливості. Останнього разу влітку (мені зараз 20 років) я пішла на зустріч з нею, адже моя бабуся попросила мене зробити таку послугу для «самотньої жінки». Саме тоді я усвідомила, що дії пані М. непомітно переходять певні межі стосунків між дітьми та незнайомцями. Власне, за шість років нам так і не вдалося стати ближчими. Її нав’язливість, торкання моїх плечей проти мого бажання, доторки до рук та певні очікування, які я мала виправдати, укупі з іншими моїми особистими переживаннями, з часом відвернули мене від церкви.

Я сказала своїй бабусі про те, що мені не зовсім приємно бути з цією жінкою, і що я не хочу вважати її своєю бабусею, бо я не сприймаю її як таку. Власне, пані М. ніколи не запрошувала мене на чай разом з моєю бабцею, або вона ніколи не питалася, чим я ще цікавлюся, крім Бога, тому вважати її «моєю бабусеюз церкви» не було зовсім доречно. Можливо, у неї були свої причини на це (я знову намагаюся її виправдати). Однак моя бабуся радила боротися з собою, бо ця жінка і так «покалічена життям» і у неї більше «нікого, крім [мене]», немає. Тиснучи на мої почуття провини, жалісливості та співчуття, моя бабуся сама штовхала мене в незручні ситуації, які складалися з пані М. Вона почала мене «цілувати в щічку», що було абсолютно неприємно і навіть відразливо. Хоча навіть якби вона запитала мого дозволу це зробити, я не знаю, чи вдалося б мені їй відмовити. Все ж таки моя бабця провела хорошу виховну роботу зі мною щодо адекватного сприймання дій літніх людей, якими б неприємними вони не були. Я не маю на меті показати, що пізніше пані М. могла б вийти за межі «цілування в щічку», але сам факт того, що навіть моя власна бабуся свідомо заохочувала мене допускати подібні ситуації, вже свідчить, що у нашому суспільстві щось не так.

Якщо ми вже домовляємося, що ти відстоюєш свої кордони від сторонніх зазіхань, то давай домовимося, що і сама/ сам собі цього не дозволятимеш. Тож так само не дозволяй собі ляскати когось по сідниці чи доторкатися, навіть якщо це поширена практика у твоїй компанії. Твоїм друзям знадобиться ще кілька років, аби навчитися коректної поведінки, а ти будеш знати усе вже зараз!

Особисті кордони можуть стосуватися не лише твого тіла. Це також простір, який тебе оточує, і в якому тобі комфортно.

Коли твої батьки без дозволу вриваються у твою кімнату і перевіряють історію твого браузера – вони порушують твої кордони. Коли твій хлопець чи дівчина перевіряє твій телефон – це теж порушення кордонів.

Але інші люди часто і не здогадуються, що перетинають кордон. Давай позначимо кордон чіткою лінією!

Тому:

• Чітко означ близьким, які твої кордони не мають бути порушені (наприклад, скажи батькам, що хочеш, аби вони стукали перед входом до твоєї кімнати). Якщо батьки не погоджуються – це теж є форма психологічного насилля. Скажи, що для тебе є неприйнятним читання особистого листування або перегляд історії дзвінків. Може, батьки чи дорослі, партнер чи друг просто не знають про існування у тебе цих кордонів.