Віктор Поліщук - Гірка правда. Злочинність ОУН-УПА (сповідь українця)

Не в народі справа. Причина всьому - злочинна ідеологія ОУН, про яку й писатиму детальніше.

Ще вертаюся до питання: Чому треба врешті сказати правду? Чому цю правду має сказати українець? Треба її, на мою думку, сказати полякам, щоб вони змінили недобру громадську думку про нас. Та й почуття людської кривди у світлі християнської моралі наказує не мовчати про злочин, наказує сказати правду. Вона, ця правда, спричиниться може до цього, що український націоналізм не пошириться на Україні, бо коли б таке сталося, то вся Європа відвернеться від нас. Сильні світу цього нічого дармо не дають. Треба самому подбати про добрі відносини з сусідами. А таке можна досягнути тільки на основі демократії, взаємної пошани, відкинувши всякий тоталітаризм не тільки з дій, а й з думки. Минув час фашизму-нацизму, минув час марксизму-більшовизму. То невже тільки Україна мала б заново намагатися стати на ноги, спираючись на український різновид фашизму - на донцовський націоналізм, утілений 1929 року у форму Організації Українських Націоналістів? А від програми ОУН з 1929 року й досі не відмежувалися всі три фракції ОУН, жодна з них не засудила тоталітаризму цієї програми, не засудила стосованих ОУН методів. Чи ми знову маємо бути винятком серед демократичних країн Європи, світу? Німці, італійці, іспанці, португальці засудили фашизм-нацизм, а в нас, бачте, й досі провідною ідеологією є донцовський націоналізм. І хай мені не перечать, що починаючи від 1943 року, ОУН перейшла на демократичний шлях, бо це був тільки тактичний перехід, зміна гасел. Про це говоритиму далі. Цей перехід мав, неначе, статися в ОУН Бандери, але те саме зробили після війни й в ОУН Мельника. На документах III Надзвичайного великого збору українських націоналістів-бандерівців з серпня 1943 року, на документах Української головної визвольної ради (УГВР) базує неначе свою ідеологію ОУН-з - "двійкарі". Та все це - слова, слова, слова. А практика - своєю донцовсько-націоналістичною дорогою. Про цю розбіжність проголошуваних гасел і практики говоритиму далі. А тим часом пригадаймо собі: який сьогодні за кордоном імідж України? Для росіян упродовж віків ми були малоросами, сьогодні ж вони не без рації ставлять нам у закид грубий націоналізм. Для поляків імідж українця склався, сформувався під впливом діяльності галичан, ОУН, УПА. Для пересічного поляка, українець, це різун. В очах американців ми - малокультурна нація. А чи й нація? Адже нас десятиліттями називали "рашен". Німці завжди вважали нас предметом своєї політики. До цього часу такий імідж не змінився.

Щоб цей стан змінити, щоб Україна стала суб'єктом у міжнародних відносинах, треба їй стати на шлях демократизму, гуманізму, інтелектуальності. Треба рішуче, і то якнайшвидше, відкинути навіть натяки на можливість панування на Україні націоналізму, отже тоталітаризму. Україна Р.Б. 1992 почала робити намагання увійти у коло суверенних держав, до європейських і світових структур. Хоч людський і матеріальний потенціал ставить її у ряд найбільших держав Європи, проте, з огляду на геополітичну ситуацію, яка склалася, самотужки трудно їй буде швидкими темпами стати рівною серед рівних. Входячи до будь-яких міждержавних структур, треба входити до них з якимось балансом: позитивним й негативним. На цей баланс складається минуле народу, зокрема ж найновіша його історія. Світ кінця XX-го століття визнає одну універсальну філософію: гуманізм. А чи ми, частка нашого народу, частка найбільш відома світові, чи ми, входячи в міждержавні структури, не маємо за собою гріха антигуманності?

Були в нас такі гріхи. Багато з-посеред українців активно будували тоталітарний лад червоного кольору. Вони, колишні більшовики, як представники червоного тоталітаризму, через засудження їхньої ідеології, вже відійшли, можна сказати, у минуле, більшовицька ідеологія обтяжує українців не в більшій мірі, як росіян, білорусів та інші народи колишнього СРСР.

Але за нами ще один гріх, гріх українського націоналізму, розквітлого як різновид нашого-таки фашизму. На українському націоналізмі - гріх екстермінації польського мирного беззахисного населення, на ньому гріх убивств стариків, жінок, дітей - звірячих убивств!

Як на сьогодні склалася геополітична ситуація посткомуністичних країн Східної Європи? Литва, Латвія й Естонія дивляться на Захід, розраховують на нього. А тим часом не дуже видно кінець, коли російські війська покинуть ті країни. Не тут місце пояснювати що це означає. Польща і Чехо-Словаччина (незабаром: Чехія і Словаччина) розраховують на Західну Європу. Румунія збирається самотужки розв'язувати свої проблеми. Молдавія - дивиться на Румунію. Росія вважає, що Америка мусить їй дати мільярди, щоб не допустити до експансії Китаю. Україна ж необгрунтовано споглядає на США й Канаду, як на ті держави, звідки прийде панацея на всі наші болячки Українська діаспора не тільки за моєю оцінкою не рахується, як чинник, що економічно чи навіть політично спричиниться до покращання долі України. США і Канада мають свої інтереси. Їм доля України, як і інших держав - байдужа, хіба що вони побачать в Україні свій бізнес. Україна веде оком теж на південь, на ісламські країни, але це не може подобатися саме Америці, на яку Україна розраховує.