Віктор Поліщук - Гірка правда. Злочинність ОУН-УПА (сповідь українця)

Геополітична ситуація кінця XX-го століття у Східній Європі склалася так, що не на Москву нам задивлятися, але й не йти нам самотужки. Крім України, в подібній ситуації опинилася теж Польща, тож передусім цим двом країнам; треба зближуватися. Але цього не можна досягнути без "очищення" від гріхів недалекого минулого. З них, гріхів, треба очиститися, щоб вільніше ввійти в близькі відносини а чистим балансом в європейське і світове товариство. Очиститися можна лише одним шляхом: визнати вину частини нашого народу й прохаючи за це прощення. І ще одна умова: треба офіційно, негайно відкинути й засудити антигуманну ідеологію ОУН.

Гріх цей можна (і треба) змити з душі, засуджуючи злочинну ідеологію ОУН і одночасно вказуючи на винних осіб: на організаторів злочину народовбивства, на ідеологів злочинного націоналізму. А дехто з них ще й досі живе посеред нас, навіть їздить в Україну, виступає публічно на захист УПА, прославляючи її. Одним з-посеред них є Микола Лебедь, котрий очолював ОУН Бандери від липня 1941 року, тобто від арешту Ст. Бандери німцями, аж до серпня 1943 року, коли провідником ОУН-б було вибрано Романа Шухевича. Мова тут про провід ОУН-б в Західній Україні. Не хто інший, а саме він, Микола Лебедь, був організатором УПА, це він очолював сумнозвісну С.Б. - Службу Безпеки ОУН, яка постала ще в так званій "матірній" ОУН Євгена Коновальця. Це про очолювану Миколою Лебедем С.Б. Григорій Стецюк пише, що була вона гірша, ніж гестапо чи НКВД. [6] Григорій Стецюк "Непоставлений пам'ятник", Вінніпег, 1988. Гріх цей треба змити з душі ще й тому, що він тяжить на релятивно невеликому відсоткові українського народу, переважаюча кількість якого зовсім непричетна до злочинів.

Хто знає суть українського націоналізму? Тільки вузьке коло спеціалістів і кілька тисяч дійсних членів ОУН. Суті націоналізму не знала більшість членів УПА, СКВ, УНС, вояків СС дивизії "Галичина", не знали (а чи знають тепер?) суті українського націоналізму "східняки". Хто читав "Націоналізм" Дмитра Донцова?

На підставі спостережень життя в Україні, можливих через читання преси з України, можу здогадуватися, що суті українського націоналізму ніхто не знає, поза, може, Степаном Хмарою й кількома іншими. Зокрема ж не знає її, суті українського націоналізму, письменник і публіцист, лідер Української селянсько-демократичної партії - Сергій Плачинда. Він бо ставить знак рівняння між націоналізмом і патріотизмом. Підміна цих понять - одна з найбільших небезпек для сьогоднішньої України.

Ось чому існує потреба правди. Правди про ОУН-УПА. Повторюю: не можна налагодити добросусідських стосунків з польським народом, не визнавши вини за ОУН-УПА. Поляки, як видно з їх писань, не домагаються покарання винних, вони лише вимагають справедливості в моральній, так би мовити, площині. Ось улітку 1992 р. в Замостю відкрито пам'ятне місце, присвячене жертвам УПА на Волині. Учасниця цієї сумної події, тієї урочистості, Кристина Смик свої спостереження з розмов з прибулими з тієї нагоди до Замостя людьми, так підсумувала: Це був трагічний час, проте ми не хочемо викликати будь-яких ворожих почуттів до українського народу, з котрим під сучасну пору налагоджуємо співпрацю. Нам не йдеться про притягання до відповідальності виконавців злочину. Нам йдеться лише про визначення розмірів тих злочинів, поки ще живуть свідки тих подій, ідеться про те, щоб вшанувати память по загиблих. Якщо ми зуміли остаточно вияснити й підвести підрахунки мордування польських офіцерів у Катині, що сталося ще за існування радянського уряду, то для добра розвитку відношень з Україною намагаймося таким же чином вияснити правду Волині [7] "Kronika Zamojska" 1992 витинок без точної дати.

Для поляків справа злочинів ОУН-УПА на Волині й Галичині є такою ж болючою, як для німців був "Берлінський мур", як для японців Курильські острови, і як для поляків Катинь. Поки українці не визнають виразно і, мабуть, офіційно вини за злодіяння невеликої частини свого народу, Доти не буде, не може бути щирого порозуміння. Без того визнання поляки не забудуть мордів, як вірмени не забули туркам різанини своїх співвітчизників у 1915 році. А забудуть, переболіють, коли, як і німці визнали вину гитлеризму, ми визнаємо вину ОУН-УПА. Не було б, здається, важко це зробити, коли б ті злочини не пов'язувалися безпосередньо з потребою засудити ідеологію ОУН, якої "збройним рам'ям" (термінологія ОУН-б) була УПА.

Тим часом всі три фракції ОУН надалі, і щораз наполегливіше, захищають цю ідеологію. Цю ідеологію, дії УПА, захищають, як видно, навіть такі діячі демократичних сил на Україні, як Іван Драч, котрий пожертвував 1.000 карбованців на пам'ятник УПА на Рівенщині.