Віктор Поліщук - Гірка правда. Злочинність ОУН-УПА (сповідь українця)

Вважаю, і буду це доказувати, що ОУН-УПА жахливими методами знищила фізично, тобто вчинила злочин народовбивства, щонайменше ста тисяч польського населення, беззахисного населення. І що це народовбивство було заплановане кільканадцять років перед його скоєнням.

Саме тому ОУН розцінюю як злочинну організацію, а УПА й інші українські націоналістичні воєнізовані відділи безпосередньо допустилися злочину народовбивства - на поляках, євреях, росіянах і на десятках тисяч українців, котрі були проти ОУН-УПА. Вина, отже, тверджу, цілковито на боці ОУН-УПА. Поляки в цій неправильно названій "українсько-польській війні" були тими, хто захищався. Переважно безуспішно. В цій книжці говориться в основному про злочини проти поляків, нема бо в мене матеріалу про злочини проти євреїв, росіян і українців. Хоч я переконаний, що такі злочини мали місце, в мене є навіть докази на це, проте не стільки, щоб говорити про них у подробицях.

Між українцями й поляками існує спір не тільки щодо того - хто почав, але також між самими поляками нема згоди у поглядах на те, які були причини різанини поляків відділами УПА, СКВ, УНС. І, на мою думку, жоден автор, навіть А. Щенсняк і В. Шота, навіть Р. Тожецький, не вказали на цю причину, хоч кружляли довкола неї, неначе інстинктом відчували її. А вона, причина мордів, існує, вона виразна, чітка. Про неї говоритиму далі, посилаючись на документи. Натомість українські націоналістичні історики свідомо оминають цю причину, бож, вказавши на неї, треба, щоб ОУН взяла на себе вину за геноцид польського народу. Проте й між українськими націоналістичними істориками існують у цій справі розбіжності. Тоді, коли одні цілковиту вину приписують полякам, наприклад Петро Мірчук [4] Петро Мірчук: "УПА 1942 - 1952", Мюнхен, 1953. , то такі, як Ярослав Пеленський, вагаються у визначенні причини мордів, хоч всі вони не заперечують їх. [5] "Віднова", № 5/1986, Мюнхен.

Існує потреба сказати правду. Гірку правду для українців, для українського народу. І про неї скажу я -українець. Ця правда гірка для українців, бож ОУН-УПА це не тільки західноукраїнське явище, ОУН-УПА у своїй пропаганді намагалася проповідувати, що вона діє від усього українського народу, від його імені, що вона, ОУН, є виразником інтересів усіх українців, що УПА - це армія українського народу. Тому я, українець, хочу цьому заперечити. ОУН ні мені, ні для кількадесяти мільйонів українців ніколи не була рідною. УПА ніколи не була армією всіх українців. Кого і як вона репрезентувала - про це говоритиму в цій книжці.

Абсолютна правда, крім абсолюту правди Бога, не існує. Проте здорове суспільство завжди намагається наблизитися до правди - філософської, історичної. Я не претендую наабсолютну правду в цій книжці. Може в дечому я помиляюся, проте не в суттєвих справах, не в суттєвих твердженнях. Те, що тут скажу, це не мої видумки, це лише підсумовування фактів, з яких я роблю висновки. Про події в Західній Україні в 1941-1945 роках треба говорити не з ідеологічних позицій, а з позицій інтелектуальних, об'єктивних.

Ця книжка адресується передусім тим мільйонам українців, які ніколи не зіткнулися з діяльністю ОУН-УПА, хоч про неї чули, часто чули неправду, викривлену або більшовицькими пропагандистами, або ж націоналістичними. Ця книжка адресована також до тих українців Волині, Полісся, Галичини, Холмщини, Підляшшя, Лемківщини, які знають ОУН-УПА з часу найбільшого посилення міжнаціональної ненависті. Книжка адресована до тих українців, котрі народилися після 1935 року і котрі знають ОУН-УПА з пофальшованої історії. Книжка адресована також до поляків, з метою переконати їх, що ОУН-УПА, це не весь український народ. Щоб вони знали оцінку тих страшних подій пера українця, котрий останніх 12 років жив в українському націоналістичному середовищі. Нехай ця книжка стане спробою очищення українського народу від злочинних дій частини його племені. Тому книжка повинна вийти у світ українською й польською мовами. Мені здається, що існує потреба перекладу книжки на російську мову, щоб мали змогу прочитати її ті, котрі живуть в Україні, а не володіють українською мовою, щоб мали змогу прочитати її російськомовні євреї. І переклад на англійську мову спричинився б до зміни некорисного ставлення до нас з боку англомовного світу, який дивиться на українців крізь призму справи Івана Дем'янюка.

Я свідомий гніву й ненависті на мою адресу з боку свідомих і несвідомих оунівців, упістів. Проте я плекаю надію, що й серед них знайдуться такі, що визнають за мною рацію. Адже маса українських націоналістів і досі живе тим, чим її кормили й надалі кормлять націоналістичні бонзи. А в рядах ОУН і УПА опинялося багато українців не зі своєї волі, а якщо й з власної волі, то несвідомо. І вони згодом жалкували свого кроку, та не було вже вороття. З огляду на розмір книжки, я був вимушений пропустити два її розділи - про власний досвід на праці в видавництві "Новий шлях", у 'Народній волі", також під час видавничої практики, а також розділ про людей, з якими я зіткнувся. А були й є серед них люди гуманні, розумні. Та їх - справді вельми мало.