Гаррі Каспаров - Зима наближається

2011 року я приєднався до всесвітньої кампанії, запущеної міжнародним фінансистом Біллом Браудером для просування Закону Магнітського почасти як заміни поправки Джексона-Веніка шляхом нової прив’язки американської (а пізніше і європейської) зовнішньої політики до порушення прав людини в Росії. Я виступив із кількома лекціями в окрузі Колумбія й написав передову статтю, спонукаючи Конгрес та адміністрацію Обами не винагороджувати Путіна за знищення російського громадянського суспільства й за переслідування тих, хто виявив його злочини.

Саме під час підготовки цих виступів я став великим прихильником Генрі Джексона — сенатора від штату Вашингтон, який був основною силою моральної американської зовнішньої політики в 1970-х. Я міг би з радістю списати кілька сторінок потужними твердженнями Джексона щодо того, чому Америка має дотримуватися своїх ідеалів свободи та демократії, активно просуваючи й захищаючи їх за кордоном. Моїм улюбленим є висновок його полум’яної промови від 27 вересня 1972 року в Сенаті щодо захисту поправки, що мала носити його ім’я: «Ми можемо та повинні не втрачати віру у свої найкращі традиції. Ми не повинні сьогодні, як уже зробили одного разу, поступатися тиранії, коли є люди, які ризикують більше за нас, але насмілюються чинити опір» [45] З певних причин цей видатний історичний документ важко знайти навіть у нашу еру тотальної інформації. Першим результатом пошуку цієї цитати в «Ґуґл» є посилання на мою сторінку у «Твіттері»! У повному обсязі цю промову можна завантажити з веб-сайту фонду Джексона: hmjackson.org . . Джексон також процитував Нобелівську лекцію Солженіцина 1972 року: «ВНУТРІШНІХ СПРАВ узагалі не залишилося на нашій тісній Землі!» [46] Через повагу я зберіг прописні літери, які Олександр Солженіцин використав для слів «внутрішніх справ» у своєму рукописі Нобелівської лекції.

Коли мене у 2013-му запросили розповісти про Росію під час однієї події в коледжі Гіллсдейл у рідному штаті Джексона Вашингтоні, я одразу вхопився за цю можливість. Гіллсдейл є політично дуже консервативним закладом, таким собі «консервативним Гарвардом», тому я насолоджувався своєю альтернативною промовою, згадуючи в ній Джексона, а також його колегу з демократичної партії Гаррі Трумена. Вони обоє були переконаними адвокатами використання впливу й морального авторитету Америки для захисту людей від диктатури по всьому світу. На жаль, за кількома пам’ятними винятками нинішнім поколінням демократів ця позиція повністю забута. Після моєї лекції до мене підійшла літня місцева жінка, яка добре пам’ятала, як підтримувала Джексона (а може, і Трумена!) та називала його «єдиним демократом, за якого я колись голосувала!»

Адміністрація Буша-молодшого відкрито просувала «програму свободи» (відому також як доктрина Буша), програму, якою Джексон міг би пишатися. Там рекомендувалось активно сприяти свободі за кордоном. До речі, цю програму я підтримував ледь не в усіх аспектах. Але члени адміністрації однаково потрапили до пастки непослідовності й компромісів стосовно Росії. Фраза Райс «Холодну війну справді скінчено» після телефонної розмови з Путіним 11 вересня сказала все. Холодну війну було скінчено на десятиліття!

Цей коментар посилюють слова, які Райс одного разу сказала на «Шоу Чарлі Роуза», здається, у 2009-му: «Росіяни сьогодні живуть краще, ніж у СРСР», знову створюючи враження, що 1990-х узагалі не було. Заперечувати масштаби репресій у теоретичних або історичних дебатах — одна річ, але робити це, коли людей ув’язнюють і вбивають прямо зараз, аморально. Навіть якщо вода відступила, кількох метрів усе ще достатньо, щоб потонути, особливо якщо у вас зв’язані руки [47] У ще одній ганебній заяві Райс у 2005 році Білорусь під владою Олександра Лукашенка згадана як «остання справжня диктатура, що залишилася в серці Європи». Але запам’ятали й повторювали безліч разів лише про Лукашенка як «останнього диктатора в Європі». Найгірше, що сказала вона це, перебуваючи в Москві! Навіть якщо мало хто був готовим назвати Путіна диктатором у 2005-му, навіщо було так йому лестити? 2014-го Лукашенко злегка помстився, сказавши, що після вторгнення Путіна в Україну ніхто більше не називає його останнім диктатором Європи. І це правда. .

Так, Холодну війну було скінчено, але Путін уже вів наступну війну, і вона була не в Чечні або проти терору. Путінська війна була проти російської демократії та всіх, хто міг стати на шляху його місії з її знищення. Ті телефонні дзвінки до Буша 11 вересня були попереджувальними ударами, цілеспрямованим маневром Путіна з підриву потенційного впливу Америки на його дії всередині країни.