Гаррі Каспаров - Зима наближається

Так і кортить забігти наперед, до другої чеченської війни, що привела до президентства маловідомого прем’єр-міністра на ім’я Володимир Путін. Перша війна не лише встановила підмурок для другої, але й стала важливою ілюстрацією легковажного поводження Заходу з Росією протягом 1990-х. Завдяки магії електронних книг я можу сказати вам, що в мемуарах Вілла Клінтона «Моє життя» Чечня згадана аж чотири рази на понад тисячу сторінок. Навіть якщо не брати до уваги першої половини цієї книги, що описує події, коли він іще не став президентом, це вражає. Це також є точним відображенням того, яке місце Чечня та інші гарячі точки світу посідали серед інтересів Клінтона, поки він був при владі, зокрема під час його першої каденції. (Геноцид у Руанді 1994 року заслужив трохи більше згадувань, переважно у формі каяття за те, що президент США не зробив нічого, аби втрутитися.)

Не те щоб тоді перша чеченська війна взагалі ігнорувалася. Правозахисники та західні ЗМІ висвітлювали ті звірства максимально детально. Із наближенням виборів 1996-го нездатність російських військових приборкати регіон так швидко, як обіцяли, стала проблемним питанням для Бориса Єльцина, змушуючи його говорити про це під час появи на публіці. Пам’ятайте, то був час, коли Росія ще мала вільні медіа. Невдовзі після того, як до влади прийшов Путін, саме слово «Чечня» було практично заборонено вживати в російській пресі. Єльцин навіть пішов на деякі незручні кроки, виступивши разом із Клінтоном на прес-конференціях у 1995 та 1996 роках, де відповідав на запитання про Чечню, переважно заперечуючи прояви насильства, незважаючи на величезну кількість повідомлень про військові злочини.

Це надзвичайне відчуття — читати записи тієї прес-конференції сьогодні. Російський президент змушений відповідати на складні запитання від російської преси! Можна пробачити, якщо ви не пригадаєте такого ніколи раніше в російській історії. Під час прес-конференції в Москві 10 травня 1995 року, вислухавши заперечення Єльцина, один репортер перейшов прямо до суті.

РЕПОРТЕР: «Президенте Клінтон, ви щойно почули, як президент Єльцин описує ситуацію в Чечні словами, що можуть суперечити новинам про масові вбивства, які надходять із тієї частини країни. І я хочу спитати: яка ваша реакція на його відповідь? Чи ви її приймаєте? Якщо ні, то чому та який вплив ці повідомлення про жахливі речі там можуть мати на країни, що прагнуть приєднатися до НАТО? А також що ви мали б сказати йому про це?» [13] Спільна прес-конференція президента Вілла Клінтона з президентом Борисом Єльциним про події в Росії. Москва, 10 травня 1995 р., presidency.ucsb.edu .

У відповіді Клінтона йшлося про те, як втрати серед цивільного населення та тривалі військові дії в Чечні «сильно стурбували решту світу та вплинули на ставлення багатьох країн у Європі до того, що тут відбувається, а також до майбутніх відносин». Він сказав, що переконував Єльцина укласти угоду про припинення вогню та «зробити це якнайшвидше», зауваживши, що «це було для них [Росії] теж нелегко».

Зрештою що міг вдіяти американський президент або Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) з кривавою громадянською війною в Росії, де переміщували, катували та вбивали десятки тисяч цивільних? Одна думка випливає зі сказаного раніше на тій самій прес-конференції, коли в президента Клінтона запитали, що він збирається робити з продовженням підтримки Росією іранської ядерної програми.

РЕПОРТЕР: «Чи будете ви протидіяти погрозам республіканців урізати іноземну допомогу Росії?»

Що?! Так, отакою була ситуація в 1995-му! Сьогодні, рівно двадцять років по тому, збудована Росією іранська ядерна програма знову на перших шпальтах переважно з тієї самої причини — страху, що Іран будує ядерну бомбу. І все це починалося, коли американські гроші допомагали Росії триматися на плаву (а Єльцину — переобратися в 1996 році). Безумовно, слід було обговорити потенційну залежність такої допомоги від припинення підтримки іранської ядерної програми або масових убивств у Чечні. По суті ж, таку залежність лише побіжно обговорювали в обох палатах Конгресу США в 1995 та 1996 роках.

Російське агентство з атомної енергетики «МинАтом» (яке у 2007-му змінив «РосАтом») приносило відчайдушно потрібну країні вільно конвертовану валюту та працювало з просто-таки тривожним рівнем непідзвітності. Його шеф Віктор Михайлов уклав таємну угоду з Іраном на постачання газової центрифуги, що мала б забезпечити виробництво збройного урану, причому зробив це, навіть не попереджаючи Єльцина [14] Стаття в газеті «Коммерсант», 18 травня 1995 р. Згадана в книзі: John W. Parker, Persian Dreams: Moscow and Tehran Since the Fall of the Shah (Washington, DC: Potomac Books, 2008), P. 116. . Це шахрайське агентство також мало підтримку міністра іноземних справ Євгенія Примакова, який сприяв тісним політичним та економічним зв’язкам з Іраном [15] Там само, Р. 117–188. .