Гаррі Каспаров - Зима наближається

Далекі від імперських амбіцій та прагнення до гегемонії, на відміну від Росії та Китаю, Сполучені Штати просто відступили. Особистий кредит довіри Клінтона також швидко танув. У січні 1998 року газетні заголовки вибухнули скандалом із Монікою Левінскі. Улаштований у ЗМІ цирк, судовий процес і загроза імпічменту стали дуже сильним ударом для американського уряду та народу. Пізніше того ж року Клінтон іще раз зіпсував свою репутацію, коли наказав завдати ракетного удару по об’єкту в Судані, який виявився мирною фармацевтичною фабрикою.

Як би не було зручно покласти всю провину за крах російської демократії на Путіна, правда є більш складною. Повернення Росії до диктатури не було раптовою катастрофою. Радше багато невеличких, швидких кроків в одному напрямку нагадували поступове зісковзування. Це так само, як під час аналізу завершеної шахової партії, який ми називаємо «постмортем», говорити, що все йшло просто чудово, поки не сталося те чи інше. Зазвичай це абсурдно та шкідливо для процесу чесного аналізу. Звісно, бувають величезні окремі помилки за загалом гарних позицій, але в дипломатії вони навіть більш рідкісні, ніж у шахах на чемпіонаті світу.

Сьогодні це часто є каменем спотикання в розмовах із моїми друзями, що мають більш дипломатичний склад розуму. Вони озираються на російсько-американські відносини понад двадцять років тому, і ті не виглядають такими вже поганими, тому повна катастрофа 2014-го здається раптовим шоком. Але, як я часто попереджав принаймні протягом останніх п’ятнадцяти років, нещодавній вибух Путіна репресіями й насильством готувався поступово весь час і лише прискорився численними компромісами та вдаванням із боку Заходу, що все чудово. Не кардинальна зміна курсу Обамою спровокувала Путіна, не якісь різкі зміни в ставленні до Путіна чи успіхів Росії спричинили вторгнення в Україну. До цього все й ішло, і єдиним питанням було, чи змінять західні лідери свій спосіб запобігання такому вибуху. На жаль, як ми тепер знаємо, відповідь негативна.

Якщо дорога до пекла вимощена добрими намірами, то компроміси щодо принципів є ліхтарями на цій дорозі. Як я вже зізнався, я підтримував переобрання Єльцина в 1996 році, незважаючи на його дедалі більш недемократичне ставлення до російських інституцій та незалежності наших виборів. Єльцин тоді скористався адмінресурсом для боротьби з викликом Комуністичної партії, що все ще була здатна налякати реформаторів. Після парламентських виборів 1995-го вона контролювала російську Думу, тому загроза була не уявною. Єльцин же був дуже непопулярним, маючи менше 10 відсотків підтримки на початок року, лише за шість місяців до виборів у червні.

Курс адміністрації Єльцина на звинувачення всіх критиків та опозиціонерів у намаганні завести Росію назад у темне минуле ставав усе менш ефективним з огляду на спад економіки. Зовнішній світ також не бачив у Єльцина великих шансів на перемогу. У лютому голову Комуністичної партії Зюганова прийняли, неначе рок-зірку, на Світовому економічному форумі в Давосі, не десь там, а в самому серці капіталістичного чудовиська. Звісно, Зюганов абсолютно не розумів, що робити, і як президент став би явною катастрофою, але здавалося, що це таки станеться. І річ була не просто в голосуванні людей своїми гаманцями в скрутні часи. У Росії панувало реальне відчуття розгубленості та зневіри, і природною мішенню для них був президент.

І тут ми підходимо до однієї з найскладніших концепцій для пояснення іноземцям російського відкидання демократії. Коли радянські люди обдумували розпад країни та подальше майбутнє, демократія не була для більшості з них дуже добре визначеним чи цілком зрозумілим поняттям. Так, ми прагнули свободи, прав та всіх інших речей, що приходять із відкритим суспільством, але для більшості це все були абстракції. Що справді викликало в нас заздрість до Заходу, так це можливості, особливо можливість покращити нашу долю економічно. Вільний світ мав вибори та гроші, а ми не мали ні того, ні іншого, тому здавалося, що ці речі йшли разом: така собі комплексна угода. Тож коли ми радісно кинулися на вибори в 1991 році, щоб обрати Єльцина вперше, це було так, неначе багато росіян очікували, що урни для бюлетенів спрацюють як банкомати: запхайте ваш бюлетень усередину й отримайте гроші! Пізніше це концептуальне непорозуміння полегшило авторитаристам на кшталт Путіна згортання громадянських прав за рахунок заяв, що демократія провалилася, що все це було шахрайством Заходу заради експлуатації Росії тощо. Економічна ситуація теж не дуже допомагала. Якщо й є щось гірше за порожні полиці в магазинах, то це полиці, повні дорогих нових продуктів, які ви не можете собі дозволити купити.