Гаррі Каспаров - Зима наближається

Радянський Союз не мав республік, коли офіційно розпався 25 грудня 1991 року. (До речі, ця дата не спричинила особливого резонансу в Росії, де Різдво святкували на православний лад 7 січня, якщо взагалі святкували.) Російський президент Борис Єльцин досяг успіху в поступовому перетягуванні влади від Горбачова та переході керівництва й контролю до Росії. Три прибалтійські держави, Вірменія та Грузія на той час уже давно проголосили свою незалежність і були прийняті в ООН. Для решти ж шлюзи відкрив невдалий путч 19–21 серпня.

Сподівання Горбачова сформувати новий Союз розлетілися на друзки, коли стало відомо, що старі реакціонери в його уряді оголосили надзвичайний стан, щоб не допустити підписання 20 серпня нового союзного договору, який мав офіційно перетворити СРСР на федерацію незалежних республік. Планували, що під час путчу Горбачов буде відрізаний від засобів комунікації на своїй дачі в Криму, але я вважаю, що путч задумав він сам або принаймні радо взяв у ньому участь. Замість того щоб бачити, як його влада продовжує танути, Горбачов, мабуть, сподівався, що матиме можливість повернутися на зміцнену позицію після «переговорів» із путчистами, коли вони зроблять брудну роботу з придушення політичних опонентів на кшталт Єльцина. Як я розповідав на початку, путч не мав народної або військової підтримки й провалився за сімдесят дві години. Після його поразки навіть республіки Середньої Азії, що прагнули приєднатися до нового союзу, швидко вийшли за двері слідом за Україною й Білоруссю та проголосили свою незалежність. Матінка Росія й сама проголосила державний суверенітет 12 червня.

Гарною новиною для Горбачова було те, що Захід витратив чимало часу на заперечення позитиву подій, які мали б уважати просто чудовими. Після розчарування від обговорення мого рідного краю з американськими експертами було не дивно, що президент Буш часто здавався більше стурбованим, аніж ощасливленим перспективою розпаду Радянського Союзу. Так, для нього ця імперія була злом. Але злом, яке він та всі в його адміністрації дуже добре знали. Буш також уважав, що може розраховувати на Горбачова (хоча за спиною того стояв КДБ і він ніколи ніким не обирався) порівняно з темною конячкою — популістом та всенародно обраним Борисом Єльциним.

У цих дивних намаганнях підтримати давнього ворога була задіяна не тільки риторика. На забезпечення життєдіяльності СРСР Заходом були виділені мільярди доларів допомоги та кредитних гарантій. Тільки Німеччина надала пакет допомоги в розмірі 8 мільярдів, що стало частиною угоди про її об’єднання. До 1992 року фінансові зобов’язання Німеччини перед Росією сягали 45 мільярдів доларів і включали гроші для виведення російських військ та навіть зведення для них житла в Росії.

Сполучені Штати також почали надавати допомогу ще задовго до того, як з’явилися перші зрозумілі результати демократичних реформ у Москві. 12 грудня 1990 року президент Буш оголосив про пакет допомоги вартістю понад 1,3 мільярда доларів у вигляді кредиту та кредитних гарантій і тимчасово відклав дію поправки Джексона-Веніка, що передбачала жорсткий контроль ведення справ із СРСР. Чотири місяці по тому Буш затвердив іще 1,5 мільярда доларів допомоги у вигляді сільськогосподарських кредитних гарантій. Сполучені Штати також надіслали медичну допомогу безпосередньо Прибалтиці після придушення там повстання радянськими військами, а також Україні для жертв аварії на Чорнобильській АЕС.

Упродовж наступних кількох років багатостороння допомога й кредити Росії та іншим радянським республікам із боку Америки і її колег із Великої сімки лише збільшувалися, причому Росія була найбільшим їхнім одержувачем. У березні 1993-го, відчуваючи потребу підтримати уряд Бориса Єльцина, на який тиснув парламент, Велика сімка розробила план допомоги й зібрала 43 мільярди доларів. Японія теж піддалася тиску колег у Великій сімці й не затримала свою допомогу розміром близько 2 мільярдів для спірних Курильських островів. МВФ та Світовий банк також відкрили свої гаманці, причому Світовий банк виділив свою найбільшу в історії проектну позику в 610 мільйонів доларів для допомоги у відбудові російської нафтової промисловості. Росія навіть не змогла освоїти всю запропоновану допомогу через нездатність досягти потрібного рівня економічних реформ. На щастя, цього все одно виявилося замало та запізно, щоб утримати СРСР купи.

Окремо протягом 1990-х мільярди доларів надходили також із метою убезпечення радянської ядерної зброї й пов’язаних із нею програм у Росії, Україні, Білорусі та Казахстані. Це важко назвати якось інакше, ніж розумні інвестиції, адже останнє, що хотілося б комусь бачити, так це відсутність нагляду за ядерною зброєю й матеріалами або ж розпорошених по світу радянських науковців-ядерників у пошуках роботи.