Девід Саттер - Менше знаєш, краще спиш

Тим часом новий кримський уряд оголосив про проведення 25 травня референдуму щодо розширення автономії Криму. Однак 6 березня було проголошено незалежність Криму, і дату референдуму перенесли з 25 травня на 30 березня, а потім на 16 березня. Голосуванню передувала пропагандистська кампанія по радіо і телебаченню, із закликами взяти участь у референдумі, було написано спеціальну пісню про референдум, а також засновано нову газету «Крим 24» з півмільйонним накладом [277] Ширяев В. «Крым. Год спустя. Что мы знаем теперь», Новая газета , 20 февраля 2015. .

Офіційні результати референдуму — 96,77% за те, щоб Крим став частиною Росії, за явки 83,1% [278] «Crimea declares independence, seeks UN recognition», RT.com , March 17, 2014. . Лідери кримськотатарської громади, яка відкидала союз із Росією, заявили, що реальна явка не могла бути вищою за 40% [279] «Voter turnout at pseudo-referendum in Crimea was maximum 30–40 percent — Mejlis», U krinform.ua , March 17, 2014. . Після референдуму кримський парламент проголосив незалежність Криму від України й попросив приєднати півострів до Росії.

Росія виправдовувала своє вторгнення до Криму необхідністю захистити російськомовне населення від неонацистських екстремістів. На телебаченні демонстрували відео про те, як «екстремісти в Криму нападають на російських вояків». Пізніше з’ясувалося, що це відео було знято не в Криму, а в Києві під час вуличних боїв 20 лютого [280] Shynkarenko O. «Putin’s Crimea Propaganda Machine», The Daily Beast , March 3, 2014. .

18 березня 2014 року Путін виступив у Кремлі з промовою, де виклав свою версію подій, яка мала стати основою російської пропаганди щодо України. «У серці, у свідомості людей, — сказав він, — Крим завжди був невід’ємною частиною Росії». Але історія була несправедливою. «На жаль, те, що здавалося неймовірним, стало реальністю. СРСР розпався... І коли Крим раптом опинився в іншій державі, ось тоді вже Росія відчула, що її навіть не просто обікрали, а пограбували». Путін заявив, що нові правителі України є нелегітимними, а колишні керівники «доїли країну, билися між собою за повноваження, активи та фінансові потоки, не дуже переймаючись долею простих людей». Але нові лідери «вдалися до терору, вбивств і погромів. Головними виконавцями перевороту стали націоналісти, неонацисти, русофоби та антисеміти». «Жителі Криму та Севастополя, — за словами Путіна, — звернулися до Росії з закликом захистити їхні права та життя... Звісно, ми не могли не відгукнутися на це прохання, не могли залишити Крим і його жителів у біді, бо це було би просто зрадою з нашого боку» [281] Address by President of the Russian Federation, Kremlin.ru , March 18, 2014. .

28 березня виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов, зважаючи на перевагу сил противника, схилився перед переважною силою й видав указ про виведення українських військових підрозділів із півострова. Захоплення Криму викликало в Росії сплеск шовіністичної ейфорії, яка ретельно підживлювалася російськими ЗМІ, контрольованими державою. Уряд профінансував урочистості з приводу «повернення» півострова до Росії під гаслом «Крим наш». Підтримка Путіна сягнула найвищого рівня за останні три роки [282] Moore J. «Ukraine Crisis: Putin Approval Rating Hites 3-Year High After Crimea Invasion and Sochi Olympics», ibtimes.co.uk , March 13, 2014. .

Захоплення Криму було лише однією складовою російського тиску на Україну. Наприкінці березня Росія почала зосереджувати війська на кордоні з Україною, за 24 години перекинувши туди 40–50 тисяч вояків. На початку квітня в різних областях Східної України проросійські угруповання вдалися до штурму адміністративних будівель. Перша хвиля нападів сталася 6 квітня 2014 року. Під прикриттям натовпу демонстрантів озброєні люди в масках захопили обласну адміністрацію в Харкові й проголосили незалежність області. У той самий час і в такий самий спосіб було захоплено будівлі міської адміністрації і СБУ в Донецьку й проголошено Донецьку Народну Республіку. У Луганську люди в масках і з автоматами захопили міське управління СБУ, взявши перед тим заручників і оголосивши про замінування будівлі. 7 квітня мала місце спроба захопити адміністративну будівлю в Миколаєві [283] Voronov V. «Crimea and the Kremlin: From Plan “A” to Plan “B”». .

За акціями 6 квітня відбулася ще одна, більша хвиля нападів 12 квітня. Групи добре озброєних людей у камуфляжі, але без розпізнавальних знаків, одночасно атакували стратегічні будівлі в Донецьку, Горлівці, Дружківці, Краматорську, Костянтинівці, Слов’янську, Красному Лимані, Артемівську та Красноармійську. У Красному Лимані напад було відбито. Спроба штурму управління міліції в Горлівці також не вдалася, але 14 квітня будівлю було взято після того, як демонстранти утворили живий щит навколо нападників, а міліція не стала відкривати вогонь по них. У Слов’янську було захоплено будівлі міської адміністрації, міліції та СБУ, у Краматорську, Костянтинівці та Красноармійську — місцеві відділи міліції, у Донецьку бійці «Беркута», які перейшли на бік «повстанців», захопили хімічний завод [284] Voronov V. «Crimea and the Kremlin: From Plan “A” to Plan “B”». .