Девід Саттер - Менше знаєш, краще спиш

Отже, єдиними потенційними представниками опозиції в Думі залишилися члени двох ліберальних партій — «Яблука» та Союзу правих сил (СПС). Однак після арешту Ходорковського обидві партії відчували великий дефіцит коштів. Водночас був ухвалений закон про підвищення порогу представництва в Думі до 7%, що означало, що партіям треба активно збирати голоси по всій країні, аби бути представленими в парламенті. Після 2007 року ані «Яблуко», ані СПС вже не могли здолати цього бар’єра, і їхня нездатність здобути місця в Думі майже виключила лібералів із офіційного політичного життя країни. Партії, не представлені в Думі, могли брати участь у майбутніх виборах, лише зібравши десятки тисяч підписів, спеціальний закон дозволяв чиновникам відхиляти подання у разі неможливості підтвердження бодай одного підпису. У 2007 році партії «Народ за демократію та справедливість», очолюваній колишнім прем’єр-міністром Михайлом Касьяновим, було відмовлено в реєстрації через 37 помилок у списку, що налічував понад 56 тисяч членів партії. У 2011-му Партія народної свободи — нова партія Нємцова та Касьянова — була дискваліфікована через 79 похибок у списку з 46 148 підписів [135] Kara-Murza V. Jr. «Stealing the Vote: the Kremlin Fixes Another Election», World Affairs , September/October 2011; Kara-Murza V. Jr. «Russia’s Rigged Election», The Wall Street Journal Europe , June 28, 2011. .

З 2007 року в Думі було лише чотири партії: «Єдина Росія», КПРФ, ЛДПР та «Справедлива Росія». На президентських виборах 2012 року кожна з цих них висунула свого кандидата. П’ятий кандидат, Михайло Прохоров, зібрав достатньо підписів, аби потрапити до виборчого бюлетеня, й узяв участь у виборах з мовчазної згоди влади. Серйозна критика режиму та його політики не відіграли жодної ролі в президентських перегонах.

Попри відсутність реальної політичної опозиції, режим старався отримати якомога більше голосів для своїх кандидатів: членів «Єдиної Росії» — на парламентських виборах, і Медведєва та Путіна — на президентських виборах 2008 та 2012 років. На «Єдину Росію» мали попрацювати всі — чиновники, керівники, правоохоронці та бізнесмени.

У 20 з 83 російських регіонів, включно з Північним Кавказом, Південним Уралом, Тувою та Калмикією, практично не існувало місцевої опозиції, і результати голосування було легко сфальсифікувати. Наприклад, на парламентських виборах 2011 року «Єдина Росія» здобула понад 90% голосів у Дагестані та Інгушетії і 99,48% — у Чечні [136] Satter D. «Russia’s Looming Crisis» 9. .

В інших регіонах, де відверта фальсифікація зіткнулася з більшим опором, «Єдина Росія» тиснула на виборців, аби ті «добровільно» підтримали її кандидатів. Держслужбовцям наказували голосувати за кандидатів від режиму, а робітників нерідко примушували голосувати на робочих місцях, під пильним оком начальників — зазвичай членів «Єдиної Росії». У сільській місцевості тим, хто не підтримував владу, могли відключити воду чи підпалити будинок. Потрібні результати виборів забезпечувалися також шляхом вкидання зайвих бюлетенів, кількаразового голосування та фальсифікації протоколів.

Контроль за виборчим процесом доповнювався підкоренням судової системи, в якої було мало шансів зберегти свою незалежність в унітарній державі.

У кожному регіоні саме голови судів організують роботу суду, включно з розподілом справ. До Путіна багато голів були політично незаангажовані, але з грудня 2001 року вони стали призначатися президентом, і це забезпечило їх підконтрольність державній владі.

Голова суду має прямий контакт із органами політичної влади та чимало способів контролювати суддів у своєму окрузі. Він забезпечує суддів житлом і складає графіки їхніх відпусток. Він також збирає матеріали, які можна використати як підстави для звільнення, наприклад, факти зволікання з розглядом справ або процедурних помилок. Голова може впливати й на кваліфікаційну комісію — наглядовий орган, обраний самими суддями, і саме від нього залежатиме, потрапить чи не потрапить під слідство суддя, підозрюваний у корупції [137] Bowring B. «Judicial Independence in Russia», The EU-Russia Review, No. l, May 2006, p. 33, academia.edu . .

За таких обставин судді бояться опиратися тиску з боку голови суду. Якщо в суді розглядається суперечка між приватними особами, то справа часто вирішується по суті. Якщо ж ідеться про «державний інтерес», то вказівки щодо рішення по справі передаються судді через голову суду.

Голова Московського міського суду Ольга Єгорова особливо прославилася виконанням політичних замовлень і використанням своїх повноважень для покарання за суддівську незалежність. Наприклад, суддю Ольгу Кудєшкіну усунули з посади в травні 2004 року за публічну заяву про те, що Єгорова наказала їй ухвалити потрібне генпрокурору рішення в справі мереж меблевих магазинів «Три кити» та «Гранд», які були засновані батьком одного високопосадовця з ФСБ і нібито не сплатили мільйони доларів імпортного мита.