Березовський залишив Росію, а Абрамович, зустрічаючись із ним у Західній Європі, продовжував вимагати відмовитися від контролю над ОРТ. У грудні було заарештовано друга та співробітника Березовського Миколу Глушкова. В інтерв’ю одній з московських радіостанцій Березовський назвав цей арешт шантажем проти нього, також він заявив, що не бачить сенсу в подальшій боротьбі, яка наражатиме на ризик його друзів і родину. У січні він продав свої акції ОРТ Абрамовичу.
Таким чином, у Росії залишився лише один незалежний телеканал — ТВ-6. Він швидко став об’єктом позову про банкрутство, поданого «Лукойл-Гарантом» — пенсійним фондом російської нафтової компанії «Лукойл», яка володіла 15% його акцій (більша частка якої належала державі). ТВ-6 стверджував, що за західними стандартами фінансової звітності він є прибутковим. Попри це, Вищий арбітражний суд ухвалив рішення про ліквідацію телеканалу, і 14 січня 2002 року він зник із ефіру. Унаслідок цих заходів, вжитих проти НТВ, ОРТ і ТВ-6, загальнонаціональне телебачення — головне джерело інформації для 90% населення — повністю стало контролюватися режимом.
Захоплення телебачення супроводжувалося уярмленням бізнесу. Якщо за Єльцина корумповані бізнесмени та гангстери приватизували державу, то за Путіна бізнесмени стали кріпаками режиму. Кількість чиновників зросла майже на дві третини, ця армія держслужбовців діяла у власних хижацьких інтересах. 1994 року Аналітичний центр з соціально-економічної політики при Адміністрації Президента доповідав, що від 70 до 90% підприємств і банків у великих містах Росії були змушені сплачувати злочинним бандам від 10 до 20% своїх прибутків [122] Palmer R. L. Testimony before the U.S. House of Representatives Banking and Financial Services Committee, September 21, 1999; Satter D. «Russia’s Looming Crisis», Foreign Policy Research Institute , March, 2012.
. Єдине, що змінилося за Путіна, — це персональний склад збирачів данини. Тепер це були державні службовці [123] Олена Панфілова, інтерв’ю автору, 17 червня 2011.
.
Система оподаткування в Росії є такою, що якби підприємства сплачували всі податки, вони стали б неприбутковими. Тому, як правило, компанії не показують своїх реальних доходів, і податківці заплющують на цей факт очі в обмін на хабарі. Бізнесмени дають хабарі й за те, щоб провезти товар через митницю, отримати дозволи, уникнути штрафів після перевірок, та й просто за те, щоб їх залишили в спокої. Ця система охоплює майже всіх, й це означає, що більшість громадян може зіткнутися з обвинуваченням у злочині. Найкращий спосіб цього уникнути — виказувати лояльність до влади.
На початку 2000-х проти такої системи виступила тільки одна людина — Михайло Ходорковський, глава нафтової компанії ЮКОС і найбагатша людина Росії. Його доля стала поворотним пунктом у консолідації системи. Як і інші олігархи доби Єльцина, Ходорковський отримав свої активи, використовуючи корупційні схеми приватизації, але виявився дуже ефективним менеджером. Він привіз західних консультантів і техніку й за 1997–2002 роки подвоїв обсяг видобутку нафти на своїх західносибірських родовищах [124] Judah B. «Fragile Empire: How Russia Fell in and out of Love with Vladimir Putin», 64.
. З огляду на стале зростання ціни на нафту Ходорковський розумів, що його прибутки збільшуватимуться набагато швидше, якщо він порве з путінською системою і перетворить ЮКОС на підприємство західного типу. Він задекларував свої доходи й запровадив західні стандарти бухгалтерського обліку та менеджменту. Крім того, він конкурував із урядом за вплив на Держдуму, підкуповуючи депутатів і підтримуючи не лише ліберальні опозиційні партії «Яблуко» та Союз правих сил, а й комуністів [125] Judah B. «Fragile Empire», 66.
.
Путін зазвичай контролював Думу за допомогою партії «Єдина Росія», але в результаті зусиль Ходорковського уряд кілька разів зазнав поразки в своїх спробах підвищити податки в нафтовій галузі [126] Judah B. «Fragile Empire», 66.
. Також Ходорковський почав звинувачувати уряд в корупції. Відповіддю влади став арешт Ходорковського 25 жовтня 2003 року та обвинувачення його в шахрайстві й ухилянні від сплати податків. Він начебто уникав оподаткування шляхом створення фірм-посередників у закритих містах, які користувалися податковими пільгами, а також привласнив під час приватизації акції одного гірничо-збагачувального комбінату. Подібні звинувачення можна було висунути проти кожного олігарха єльцинської доби, але в жодному іншому випадку справа не доходила до кримінального переслідування. Ходорковського ж засудили до восьми років ув’язнення в колонії, а ЮКОС розчленували, дешево розпродавши його друзям Путіна. Наприкінці терміну свого ув’язнення Ходорковський отримав нове обвинувачення, цього разу — в привласненні всієї продукції дочірніх компаній ЮКОСа, хоча його вже судили й винесли вирок за несплату податків з продажу цієї продукції. Другий суд засудив його до шести з половиною років.
Читать дальше