Девід Саттер - Менше знаєш, краще спиш

Після арешту Ходорковського російські олігархи більше не намагалися протистояти Кремлю або фінансувати політичну опозицію. Навпаки — своїми публічними заявами та приватними подарунками вони старалися продемонструвати лояльність, аби не розділити долю Ходорковського. Справою ЮКОСа влада всім продемонструвала, що використання особистих статків у політичних цілях можливе лише на службі режиму.

Арешт Ходорковського та розчленування ЮКОСа створили прецедент, яким не забарилися скористатися чиновники на місцях. По всій країні почалося захоплення майна, відоме як «рейдерство». Власника зазвичай обвинувачували у якомусь злочині слідчі, оплачені його економічними конкурентами — часто державними службовцями або їхніми друзями та родичами. Потім людину саджали у СІЗО і пропонували продати свою власність за ціною, нижче за ринкову. Якщо в такий спосіб людину не вдавалося переконати поступитися своїм підприємством, суддя, проплачений рейдерами, виносив постанову, яка дозволяла рейдерам перебрати управління компанією на себе.

Відбирання компаній перетворилося на справжню індустрію. Вартість цих операцій публікувалася в російському Інтернеті. Вона складалася з таких сум: від 50 до 200 тисяч доларів за відповідне судове рішення (найдорожча й найважливіша складова); від 10 до 60 тисяч доларів — на хабарі місцевій міліції; від 100 до 200 доларів на людину — для найму групи бандитів, яка заходила на підприємство і захоплювала його [127] «Russia’s Raiders», Business Week , June 5, 2008. . Таким чином тисячі російських бізнесменів опинялися в СІЗО через кримінальні обвинувачення, ініційовані їхніми конкурентами [128] «Russia’s Raiders»; «Спасти бизнес от репрессий: каждый бизнесмен — вор?», Moscow News , 17 января 2012. .

В умовах путінського режиму головним чинником успіху в будь-якій справі стали корупційні зв’язки з владою. Чиновники всіх рівнів збагачувалися завдяки неперервному потоку хабарів. Сергій Канєв, кримінальний репортер «Новой газеты», описував становище типового московського бізнесмена. Він платить усім місцевим чиновникам, дарує начальнику міліції дорогу іномарку, а «куратору» з ФСБ оплачує щоденні обіди в ресторані. За допомогою хабарів він підтримує добрі стосунки з «мером, податковою інспекцією, міграційною службою та санепіднаглядом. Раз на місяць до його крамниць навідуються пожежники та торгова інспекція, які теж очікують грошей або подарунків. Навіть дільничний міліціонер на свій день народження приходить за подарунком. Крім того, бізнесмен платить ще парі “нахлібників” — голові місцевого відділення пропутінської партії “Єдина Росія” та представнику іншої прокремлівської партії — “Справедлива Росія”. Вуличне здирництво, яким раніше займалися злочинні банди, тепер — справа міліції. Великі магазини контролюються начальством; маленькі крамнички та ресторани — відділом карного розшуку, торговці нелегальним алкоголем і піратськими DVD — відділом боротьби з економічними злочинами. Рекетом ринкових торговців займаються місцеві патрульні, які ще й пригощаються там овочами та фруктами; вони ж “трусять” нелегальних мігрантів, п’яних і заскочених на використанні вулиці як вбиральні, а також пильнують “точки”, де збираються повії, і вимагають гроші у їхніх клієнтів» [129] Канев С. «Как устроены “крыши” в России», Новая газета , 26 октября 2007. .

Коли чиновники всіх рівнів висмоктують кров із приватних підприємств, високопосадовцям вдається збагачуватися за рахунок крадіжок у держави — після того, як їх вводять до складу правлінь державних компаній. Дмитра Медведєва, коли він був першим заступником прем’єр-міністра (до того, як стати президентом), зробили головою ради директорів «Газпрому». Ігор Сєчін, заступник керівника кремлівської адміністрації, став головою правління нафтової компанії «Роснафта». Ігор Шувалов, помічник президента, ввійшов до складу правління «Російських залізниць». У 2007 році капіталізація «Газпрому» становила 236 мільярдів доларів, «Роснафти» — 94 мільярди, а «Російських залізниць» — 50 мільярдів. Інші державні компанії були не менш заможними, і, за деякими оцінками, путінське оточення контролювало компанії, на які припадало 80% капіталізації російського ринку цінних паперів [130] Shevtsova L. «The End of Putins Era: Domestic Drivers of Foreign Policy», in: U.S.-Russian Relations: Is Conflict Inevitable? A publication of Hudson Institute study group, June 26, 2007; . Загальна капіталізація російського ринку цінних паперів у 2007 р. складала 1 трильйон доларів, тобто дорівнювала ВВП Росії. Aslund A. «Russia’s Capitalist Revolution: Why Market Reform Succeeded and Democracy Failed», Washington, D.C.: Peterson Institute for International Economics, 2007, 279. Загальна капіталізація лише трьох державних компаній — «Газпрому», «Роснафти» та «Російських залізниць» — становить 380 мільярдів доларів. .