З першого правила неминуче випливає друге, як його зворотний бік:
Ніколи нікому не загрожуй.
Загроза — ознака безсилля. Загрожує лише слабкий. Загроза — ніби стрілянина холостими патронами: шуму багато, толку нікого. Гляньте, як побитий хлопчик, ковтаючи сльози, на вулиці своєму кривднику загрожує: та мій старший брат з тобою таке зробить! Це означає, що нічого він не зробить. Міг би — давно б зробив. Без погроз. Ось і солдатові не треба погрожувати. Коли заслужив — покарай. Та тільки без попередніх загроз.
Освоївши два перших правила і твердо їх дотримуючись, я вивів для себе третє правило:
Знай своїх підлеглих. Та не розкривай себе.
Ось картиночка: прийшов молодий офіцерик приймати свій новий підрозділ, зібрав особовий склад, розповів про себе... Стоп! А хто тебе, лейтенанте, за язика тягне? Помовч. Повідом своє прізвище, звання та посаду. Цього достатньо. Ні до чого твоїм солдатам знати, одружений ти чи неодружений, чи є у тебе батько з матір’ю, брати і сестри. Ні до чого їм повідомляти, де і коли ти народився, де вчився і де живеш. Їм навіть імені твого знати ні до чого. До речі, в книзі цій я жодного разу не назвав на ім’я своїх командирів від комбата і вище. Я їхніх імен не знаю і ніколи не знав. Мені належало знати прізвища, звання і посади своїх вищих командирів. Однак і моїм підлеглим ні до чого про мене знати щось, крім мого прізвища, звання і посади. За очі, звичайно, вони мені кличку якусь дали. Та це вже мене ніяк не стосувалося.
А ось підлеглих своїх я знати зобов’язаний. Документи на всіх в стройовому відділі. Потрібно часу не шкодувати, сідати у вільну хвилинку і запам’ятовувати, запам’ятовувати, запам’ятовувати всю інформацію на всіх. У солдатів і сержантів в армії тільки звання і прізвища: рядовий Іванов, сержант Поліщук, старшина Нечитайло. Проте бувають ситуації, іноді всього один раз за весь термін служби, коли можна тихо солдатику сказати: а ось від тебе, Мустафа Абугаліевич, я такого не очікував. Ух як діє!
Хорошому командиру не потрібні стукачі серед підлеглих. Щоб знати, що коїться в підрозділі, коли командири йдуть додому, досить звичайної людської розмови з солдатом. На марші дано привал, сів поруч з солдатами, спитав кількома питаннями. І лиш слухай. Серед людей вміння слухати зустрічається набагато рідше, ніж уміння говорити. Все почуте запам’ятовувати, запам’ятовувати і ще раз запам’ятовувати необхідно. Розповів солдатик, що старший брат кудись там поступив. Вслухатися треба, втямити: коли і куди саме. По ходу бесіди, що не перепитуючи, непогано ім’я того брата вловити. Пройде місяць-другий, і вже зовсім на іншому привалі ненароком можна поцікавитися: а яка у твого брата Альоші в Воронезькому сільськогосподарському інституті успішність?
Виявити цікавість до людини — значить назавжди зробити його своїм другом. Командир зобов’язаний говорити не про себе, а про свого підлеглого. Тільки про нього. Знаючи кожного по імені та по батькові, пам’ятаючи дні народження кожного, не плутаючи імен їхніх батьків і матерів, братів і сестер, говорити тільки про них. Чи багато їх, солдатиків? Ох, багато. Та коли цього не робити, тоді залишається вчити пару водіїв за рахунок інших і під час інспекторських стрільб садити в кущах снайпера з приладом ПБС.
Щоб обійтися без снайпера в кущах, командир зобов’язаний затвердити себе саме в якості командира. Для цього є лише один шлях:
Командуй від свого імені.
Ось надходить наказ командира полку або командира дивізії щось зробити. Цей наказ слід передавати підлеглим тільки так: я наказав! І ніяк інакше. Солдат мусить знати, що над ними стоїть командир, а не виконавець чужої волі, чужих команд.
І останнє правило:
Поважай солдата.
Ситуація: травень, свято в полку. Таке рідко, однак буває. До солдатів їдуть батьки. Іноді з далеких країв. Їх пускають на територію полку. Там і тут на лавочках сидять солдатики зі своїми матерями в хусточках, з батьками в кепках і сірих піджаках, з дівчатами своїми в ситцевих платтячках. Розорюються ворота, в’їжджає командирська «Волга». Полку — команда «Струнко». Черговий біжить з рапортом. Прибув командир дивізії генерал-майор Нільга. З дружиною. Красива така генеральша, чепурна, ставна. Генерал — черговому частини: не потрібен рапорт, немає потреби в формальностях, вирішив заїхати, на воїнів своїх подивитися. Йде, зупиняється, із зустрічними офіцерами говорить. Тямущий був мужик.
Читать дальше