Віктор Суворов - Оповіді визволителя

Виходячи з досвіду Першої світової війни, французи вважали головною проблемою виживання військ в траншеях під час масованих артилерійських обстрілів противника, які могли тривати від кількох днів до кількох місяців. Заради цього левова частка військового бюджету країни в буквальному сенсі була зарита в землю: уздовж кордону з Німеччиною зводилася лінія абсолютно неприступних (як тоді здавалося) залізобетонних оборонних споруд.

Німецькі генерали вирішили, що їхнє головне завдання — забезпечити можливість відбиття такого нападу противника, в якому беруть участь усі роди військ.

Радянські військові теоретики і практики прийшли до висновку, що ні в якому разі не можна розпорошувати ресурси країни, а слід зосередити їх на розвитку найважливіших видів озброєння. Оскільки найважливішим з них вони вважали танк, то і головним завданням оборони вони вважали виключно захист від танків противника. Оборона може вважатися міцною, коли Червона Армія зможе успішно відбивати атаки танків противника. Коли зупинити ворожі танки, міркували радянські стратеги, весь наступ противника буде зупинений.

Бойовий статут Червоної Армії вимагав: оборона має бути в першу чергу протитанковою.

Така точка зору виявилася правильною. Це визнавали згодом генерали вермахту, серед них творець німецьких танкових військ генерал-полковник Гейнц Вільгельм Гудеріан.

Наступальні операції вермахту проти Польщі, Франції, Югославії, Греції та інших країн починалися за стандартним сценарієм. Раптово, після короткої артилерійської підготовки, а часто і без неї, німецька танкова лавина навалювалася на позиції противника. Так було і влітку 1941 року, коли Німеччина напала на Радянський Союз.

Спочатку така тактика давала разючі результати. Однак вже починаючи з жовтня 1941 року німецька військова машина стала пробуксовувати. У травні-червні 1942 року світ став свідком нових німецьких перемог на Східному фронті, які, втім, були не настільки грандіозними, щоб переможно завершити війну і підняти прапор зі свастикою над Уральським хребтом. Весною 1943 року радянські війська навчилися зупиняти німецькі танкові лавини і успішно робили це до самого закінчення війни. Так було в Курській битві, так було в Балатонській оборонної операції. Починаючи з літа 1943 року Німеччина вже не мала здатності готувати і проводити наступальні операції великого масштабу. На Східному фронті Німеччина вимушено перейшла до стратегічної оборони. Головна задача її військ в цей період — зупинити радянські танки. Цю задачу німецька армія вирішити не змогла.

Пам’ятаючи деякі уроки війни (аж ніяк не всі), радянські генерали в повоєнний час рішуче відстоювали твердження про те, що будь-яка оборона в першу чергу мусить бути протитанковою. Логіка проста і зрозуміла: противник може здобути перемогу лише в результаті наступу; в ядерний вік, як і раніше, наступальні операції будуть проводитися силами танків і піхоти. Інші роди сухопутних військ самостійних операцій не ведуть. Вони тільки підтримують і забезпечують дії наступаючих танків і піхоти. Коли зупинити танки, то піхота, хоч сама, хоч на бронетранспортерах або бойових машинах піхоти, все одно далеко не прорветься.

Таким чином, оборона — це боротьба з танками противника.

Найголовніша зброя перемоги — танк.

Найголовніша зброя, яка дозволяє відібрати перемогу у супротивника — протитанкова зброя.

Саме тому розвитку протитанкової зброї в Радянському Союзі приділялася велика увага. Діапазон протитанкових засобів був величезним.

Були створені і прийняті на озброєння Радянської Армії міни ТМ-57 і ТМ-62, які вибухають під гусеницями танка, кумулятивна міна ТМК-2, яка вибухає під гусеницями або під днищем танка, під самим уразливим його місцем. Ще страшнішою була кумулятивна міна ТМ-83: вона била в борт танка, який йшов повз неї на відстані до 50 метрів від міни, пробиваючи броню товщиною 100 мм.

Проти танків Радянська Армія мала ранцеві і фугасні вогнемети.

Інженерні підрозділи відпрацьовували різні способи зупинити танки. Траншейні машини могли в короткі терміни створити потужні протитанкові рови на шляху танків противника, які прорвалися. Сам по собі протитанковий рів серйозною перешкодою не є; він стає перешкодою для танків тільки тому в разі, коли прикритий вогнем, коли за ним розгорнуті протитанкові підрозділи.

У 1970-х роках в ході великих радянських навчань перед танками умовного противника, які прорвалися, неодноразово виникали протитанкові рови. Траншейна машина БТМ-3 рила звичайну траншею, нібито для піхоти. Три-чотири машини за годину роботи відривали 2-3 кілометри траншей. На дно укладалися ящики з вибухівкою. Розвідка противника сприймала таку траншею як звичайну траншею для піхоти, до того ж військами не зайняту.