Найпотужніша штурмова гармата світу, яка випускалася великими серіями, була створена на базі важкого танка ІС-2. Називалося ця гармата ІСУ-152 «Звіробій». Замість башти — броньова рубка з броньових плит товщиною 90 міліметрів. Озброєння — 152-мм гаубиця-гармата. Бронебійний снаряд для цієї гармати важив 48,8 кілограмів і мав дульну швидкість 600 метрів на секунду.
У німців були «Пантери» і «Тигри», у нас — «Звіробій». Цю нашу машину німці називали «консервним ножем» або «відкривачкою консервних бляшанок». Відносно невисока швидкість снаряда компенсувалася його великою вагою. Удар такого снаряда по броні супостата практично завжди виводив ворожий танк з ладу. Особливо гарним «Звіробій» був у вуличних боях. Своїми снарядами він пробивав нові вулиці там, де їх раніше не було.
В області штурмових гармат Німеччина йшла тим же шляхом. На базі танка з гарматою калібром 50 мм створюється штурмова гармата з низьким силуетом, більш потужною бронею і 75-мм гарматою. На базі танка з гарматою калібром 75 мм створюється штурмова гармата з 88-мм гарматою. І, нарешті, на базі танка з гарматою калібром 88 мм створюється штурмова гармата зі 128-мм гарматою.
Ніде, крім Радянського Союзу і Німеччини, машини подібного класу не випускалися. Мало того, у Великобританії і США навіть не було розуміння того, навіщо потрібні такі машини. Нещодавно я зустрів таке пояснення причин створення штурмових гармат, автором якого був один вельми авторитетний американський експерт: радянським і німецьким танкобудівникам нібито не вистачало танкових башт, тому вони клепали коробки з катаних броньових плит.
Ні, громадяни експерти, танкових башт вистачало. У німецькій армії башти танків «Пантера» використовували в якості нерухомих вогневих точок, а в цей час заводи випускали «Пантери» з баштами і без них. У Радянському Союзі під час війни башти від Т-34 ставили на бронекатери проектів 1124 і 1125. Після війни радянська промисловість могла дати скільки завгодно танкових башт, проте виробництво СУ-100 спочатку в Радянському Союзі, а потім в Чехословаччині тривало до середини 1950-х років.
Чому? Та тому, що Т-34-85 важив 32,2 тонни, а СУ-100, створена на його базі, важила на 600 кілограмів менше, мала таку ж рухливість [25] Рухливість — це сукупність властивостей танка, які характеризують його здатність до самопересування в заданих умовах чи придатність до перевезення транспортними засобами. Розрізняють тактичну, оперативно-тактичну і стратегічну рухливості. Тактична рухливість танка — рухливість на полі бою і марші при виконанні тактичних завдань (завдання одного дня бою або маршу без дозаправки паливом або боєкомплектом). Оперативно-тактична рухливість танка — рухливість при веденні армійських і фронтових операцій. Стратегічна рухливість танка — рухливість в стратегічних операціях при переміщенні танка своїм ходом на великі відстані заздалегідь обладнаними маршрутами або перевезення транспортними засобами (автомобільним, залізничним, морським або авіаційним транспортом). Рухливість танка визначається швидкохідністю, прохідністю і автономністю. Стратегічна рухливість, крім того, характеризується транспортабельністю (придатністю до перевезення транспортними засобами та десантування). — Прим. ред.
, проте була нижчою майже на півметра. Товщина лобової броні корпусу Т-34-85 — 45 міліметрів, СУ-100 — 75 міліметрів. У танка — башта, яку ворожий снаряд або навіть осколок снаряда може заклинити, а у СУ-100 — суцільна броньова плита.
Та найголовніше — вогнева могутність. Т-34-85 стріляв бронебійними снарядами вагою 9,3 кілограма з початковою швидкістю 800 метрів в секунду, а СУ-100 стріляла бронебійними снарядами вагою 15,88 кілограма з початковою швидкістю 897 метрів в секунду. На СУ-100 стояла гармата, калібр якої був на 15 міліметрів більшим, ніж на танку, довжина ствола була збільшена на півтора калібри. Вага снаряда зросла в півтора рази, його початкова швидкість зросла на 97 метрів в секунду. В результаті дульна енергія була в два рази вищою.
Повторюю: вага машини менша, силует нижчий, броня товща, гармата в два рази потужніша.
Під час війни і в перші роки після неї в Радянському Союзі було випущено понад 25 тисяч штурмових гармат різних типів масою від 11 до 46 тонн, із гарматами калібром від 76 до 152 міліметрів.
Після війни Німеччина була роззброєна і ніякої зброї не виробляла. Та лиш тільки обмеження були послаблені, Німеччина приступила до виробництва танків і штурмових гармат. У 1956 році в Західній Німеччині була прийнята на озброєння штурмова гармата (винищувач танків) з 90-мм гарматою. Армія Західної Німеччини отримала 770 самохідних гармат цього типу.
Читать дальше