Віктор Суворов - Оповіді визволителя

Після нападу Німеччини в спішному порядку танкове виробництво було розгорнуте в Горькому, на Уралі і за Уралом.

Зірвані з фундаментів верстати ставили в цехи, над якими ще не було дахів. Решта відомо: в ході війни в Радянському Союзі було побудовано 102 тисячі танків — в основному це були Т-34, Т-3485 і самохідні гармати на їхній базі. Кращі в світі. А ще КВ-1 і КВ-85, ІС-1 і ІС-2. Знову ж кращі в світі.

Ось це не порнуха.

Друга категорія бойової техніки — зброя демократична. Під цим терміном розумілося ось що. У демократичних країнах питання про те, приймати той чи інший зразок на озброєння і в яких кількостях його виробляти, в кінцевому підсумку приймав парламент, конгрес чи інший аналогічний орган.

Приїжджає конгресмен в чорному лімузині на полігон, бажає зброю сам особисто подивитися і випробувати. Йому показують новітній американський танк М1 «Абрамс». Забирається слуга народу в відділення управління. Що для нього є важливим? Йому важливо, щоб сидіння було зручним. Важливо, щоб коробка передач була автоматичною. Важливо, щоб кондиціонер працював справно. Покатався слуга народу, задоволений залишився, повернувся до Вашингтона, відповідні папери підписав. І танк пішов в серію.

А те, що у танка питомий тиск на ґрунт більше кілограма на кожен квадратний сантиметр опорної поверхні гусениць, слугу не дуже цікавить. Він про це й не замислювався. Він в цьому й не тямить нічого. Йому до лампочки. Він не розуміє, що танк з таким питомим тиском на озброєння приймати не можна.

А яка гармата на ньому? Слугу народу і це питання не цікавило. І танки «Абрамс» до 1984 року клепали зі 105-мм гарматою. Приймати на озброєння основний бойовий танк з 105-мм гарматою в останній чверті XX століття — злочин. Зате сидіння у водія зручне і коробка передач автоматична.

Так справа йшла і під час Другої світової війни. Наклепала Америка танків навіть більше, ніж Радянський Союз. Та тільки клепала їх з 37-мм гарматами. Потім на «Шерманах» у них ставили гармати калібру 76 мм, при цьому танк мав висоту 2,74 метра! І карбюраторний двигун! І питомий тиск на ґрунт близько кілограма на квадратний сантиметр.

У жодній нормальній країні такий танк просто не міг бути прийнятий на озброєння.

Третя категорія бойової техніки (зокрема, танків) — це зброя, створена з турботою про людину. Ви вже здогадалися, що я маю на увазі радянські танки.

Радянські конструктори танків завжди думали про екіпаж. Це стосується всіх наших конструкторів танків, будь то Герой Соціалістичної Праці чотириразовий лауреат Сталінської премії генерал-полковник Котін Жозеф Якович, двічі Герой Соціалістичної Праці лауреат Ленінської і трьох Сталінських премій генерал-майор Морозов Олександр Олександрович або тричі Герой Соціалістичної Праці лауреат Ленінської і п’яти Сталінських премій генерал-лейтенант Духов Микола Леонідович.

Радянські конструктори не просто думали про людину в танку. Вони думали про те, що люди в цьому танку підуть на смерть. Конструктори думали про найважливіші, критичні і, можливо, останні хвилини і секунди в житті танкіста.

Ось така хвилина настала: попереду забовванів силует ворожого танка. Зараз ворожий танк вріже, і весь радянський екіпаж загине. Що важливе для екіпажу в цей критичний момент? Зручні сидіння? Чисте повітря кондиціонера? Автоматична коробка передач?

Ні, панове-товариші! Ні і ще тисячу разів ні! У цей критичний момент екіпажу танка хотілося, щоб їхній танк мав найнижчий в світі силует, щоб бронебійний снаряд прошелестів над баштою, не зачепивши. І Котін, Морозов, Духов, а також Карцев, Венедиктов та інші видатні (коли не сказати геніальні) конструктори радянських танків такий силует нашим екіпажам забезпечували.

А ще в цей критичний момент радянському танковому екіпажу хотілося б побільше броні та під великими кутами: коли вже бронебійний і зачепить, так щоб відскочив. І наші конструктори робили саме такі танки.

Нарешті, екіпажу в вирішальний момент бою хотілося б мати найпотужнішу в світі танкову гармату — не яку-небудь, калібром 75 мм, як на «Пантері», а щось більш серйозне, як на Т-34-85. Не жалюгідні 88 мм, як на «Тигрові», а 122 мм, як на ІС-2.

І в останній чверті XX століття, коли на «Абрамс» ще ставили гармату калібром 105 мм з ручним заряджанням, радянський танкіст мав гармату калібром 125 мм з автоматом заряджання — тобто з удвічі вищою скорострільністю.

Заперечать: на американському танку з кондиціонером та зі зручними сидіннями екіпаж не так сильно втомлюється. Згоден. Та тільки вони з кондиціонерами і чистим холодним повітрям в бою загинуть від того, що гарматка слабенька і скорострільність її низька. А наші — втомлені, брудні, спітнілі і смердючі, тільки живі. Так у кого ж більша турбота про людину виявлена?