Виктор Суворов - Її ім’я було Татьяна

Але як Держплан може знати, скільки і яких ящиків буде потрібно в наступній п’ятирічці? Не міг він цього знати й не знав.

Тому ліпив буряки навздогад.

Тому промисловість випускала те, що їй було вигідно для звіту. Запланували випустити тисячу тонн гірчиці — і промисловість випускала її в п’ятилітрових банках, рапортуючи про дострокове виконання. Одну п’ятилітрову куди простіше випустити, ніж 50 стограмових.

Гірчиця і ящик — найпростіші приклади, однак Держплан мав визначити на п’ять років уперед СОТНІ МІЛЬЙОНІВ показників на мільйони виробів промисловості: від крейсерів до кінських підков, від атомних реакторів до собачих нашийни-ків, від космічних кораблів до носовичків, від унікальних гідротурбін до наперстків, від кулеметних набоїв до підручників з історії для п’ятого класу грузинською мовою, від прядильних верстатів до солдатських ковдр, від віконного скла до антарктичних всюдиходів, від презервативів до полоній-берилієвих джерел нейтронів для термоядерних зарядів РДС-6с.

За військовою промисловістю був особливий контроль держави та каральних органів. За брак садили, ба й розстрілювали. Але це було ще однією причиною неефективності виробництва: працю робітників контролювали тисячі військпредів і чекістів, які самі не виробляли нічого. Однак посадити контролерів і чекістів у кожен цех неможливо, а промисловості вигідно випускати продукцію на межі браку. Навіщо шліфувати деталь годину, якщо процес можна скоротити до двох хвилин?

Держплан контролював кількість. Контролювати якість велосипедів і граблів, фотоапаратів і будильників, рибальських сіток та напилків, молока і булок, меблів і гребінців він був не здатний. Не здатен у принципі.

Бісмарк якось промовив фразу, яка стала пророцтвом: «Якщо хочете побудувати соціалізм, то виберіть країну, яку не шкода».

У соціалістичного способу виробництва є вроджені вади, що їх жодними перебудовами змінити не можна.

Якщо заборонити приватний бізнес, то єдиним роботодавцем стає держава. І настає жахливе свавілля представників держави, тобто бюрократів. І тоді люди втікають від такої держави. А держава змушена закривати свої кордони й убивати втікачів.

Людина може бути вільною тільки в тому випадку, якщо вона економічно незалежна. Але соціалістична держава, загрібаючи під свій контроль усі засоби виробництва, робить усіх громадян залежними, тобто позбавляє їх свободи.

Якщо у мільйонів людей відібрано право самостійно вирішувати, що, коли і в яких кількостях виробляти, то ці питання треба буде вирішувати на державному рівні. У такому разі відбувається жахлива концентрація влади у руках тих, хто державою керує.

Щоб ухвалювати рішення на науковій основі, необхідно зібрати якомога більше відомостей і визначити з максимальною точністю, кому і що треба робити. Як у шаховій партії: необхідно розраховувати не тільки один хід, а й наступні. Планувати не на день і не на два, а зазирати в майбутнє, хоч би років на п’ять. Що детальнішим і точнішим буде план, то краще.

Однак будь-яка ініціатива — корисна чи марна — ламає плани уряду. Що кращий і точніший план, то гірше на нього діє ініціатива виконавців. Якщо навіть десять мільйонів директорів, конструкторів, інженерів, робітників виявлять ініціативу, то вони зруйнують усе планове господарство. Заради збереження соціалістичного способу виробництва держава змушена утискати будь-яку ініціативу.

Ось іще родова вада соціалізму: найкращі експерти, які створюють плани, можуть планувати випуск того, що вже існує. Але як планувати виробництво того, що ще не вигадано? Ви запланували наситити країну грамофонами, а у капіталістів з’явився патефон. Ви налагодили виробництво радіол найширшого асортименту, витратили на це величезні кошти й працю тисяч фахівців найвищого класу, збудували заводи, а в капіталістів з’явились транзистори.

Упровадження нового тягне за собою ризик провалу. Капіталіст ризикує. Він змушений ризикувати, щоб обігнати конкурентів. Якщо програє, вилітає з гри.

А чиновнику Держплану зручніше планувати виробництво того, що себе вже виправдало. Ризикувати йому немає сенсу. Тому Радянський Союз упродовж сімдесяти років гнався за капіталістами, але наздогнати їх соціалістичній державі було в принципі неможливо.

1971 року в Парижі попросив політичного притулку Анатолій Павлович Федосєєв, конструктор радянських заобрійних радарів, лауреат Ленінської премії, Герой Соціалістичної Праці. Він написав надзвичайну книгу про соціалістичну економіку: