Мирослав Дочинец - Карби і скарби. Посвіт карпатського світу

Коли я обходив свої пастки, бувало, ворони вже розкльовували здобич. Доки я не знайшов роб і на розумну птицю. Ворон дуже обережний і не любить ніяких пристроїв: я підвішував над сильцями дощечки, на яких випалював слова: «Я теж Ворон, і се моє, а не твоє». Подекуди їх не клав – залишав десятину птицям. Надійно помагало.

Мені ж помагав нутряний здогад, що все в лісовому царстві підвладне закону рівноважного ділення: одна рука бере – друга віддає. І тоді ти вчуєшся царем природи, коли врозумієш, що поряд царює і звір, і птах, і гад, і жаба, і комашина. Се є справедливе й милосердне царство для всіх його малих і великих насельників.

Ліс продиктував мені й инші свої закони: не брати зайвину, не лишати слідів, не набивати нових стежок, не турбувати живноту в полудень, не полісувати в празники, не споживати їжу на місці ловлення, не гасити огень водою, не ставати в тінь кривих дерев… Навчив мене говорити із звіриною, напоумивши, що одні розуміють лише прокльони, инші – лагідні прохання. Як і люди.

Уберігаючи спокій лісу, я дістав його обереги. Заскочений зимовою ніччю, я в теплому захистку добував до ранку. Валив стовбур на стовбур, прокладаючи їх сухим мохом, гіллям і грибами – і підпалював їх. Деревина тліла, горіла й гріла мене на м’якій постелі з хвої.

Пізніше, у тайгових промислах, я ще більше усвідчився в мудрій зріднености компонентів природи, що свідчать про її високу мету й лад. На гадку приходить старий алтайський ловець Прохорій, котрий учив мене підготовлювати псів для полісування. Їх добирають у щенячому гнізді, угадуючи, які народжені для лісової служби. На піднебінні се написано. У тих щенят, котрі будуть ходити по оленю, такі ж черлені смужки на яснах; у тих, що годяться на дичину, у роті є такі ж горбики, як у тетерука; у псів на білку зів влаштований так, як у білки. Старі полісники вважають, що із сотворіння світу передбачено все для ловецтва, як прокорму в природі.

Жаби скачуть по дорозі – на дощ.

І коли птиці обскубуються.

Кріт риє на теплу й вогку годину.

Ранній дощ, як і жіночий плач, довго не триває.

На мокро павук рве свою сіть.

Раки перед дощем жваві, скачуть у воду.

Черлені хмари перед сходом сонця – на дощ. А також коли хмари тягнуть громадою горі.

Каня високо літає і плює – дощ просить.

Ворони під стріхою сидять – на довгий дощ.

Ластівки дуже високо літають – стягнуть хмари з громами.

Дощу треба сподіватися, коли сонце черлено заходить із пасмами.

Також на дощ: ворон купається, жайворонки літають громадою, горобці купаються в поросі, кури хвостами крутять, хрущі гудуть увечері, кіт миється, зелена жаба крюкає, неповний місяць косо стоїть.

І коли: роса скоро пропадає, тумани кубляться, черви виходять із землі, мухи й блохи нестерпно докучають, пчоли впорожні вертаються, дзвони і шум води чути здалеку, гори димлять, мраки смердять паленою соломою, хворі кости кришить, по заході сонця небо мідяне, довгі вечірні сутінки, місяць блідий і роги тупі, вітер з полудня, місяць не показується три ночи, звізди великі й мутні, дим стелиться по землі, камінь і сіль самі від себе мокріють, сажа в коминах паде – усе на дощ.

Запалений місяць – на вітер.

Огень дуднить і палаюче дерево тріскає – буде вітряно.

Павуть стягує сітку – чекає вітер. Волоче здобич до гнізда й обсновує кріпко – на хмаровиння.

На вітряну годину місяць великий і черлений, а ріжки – чорняві. А звізди ніби рухаються.

Рясна роса, густа заморозь – красна година буде.

Добру погоду віщує ясний місяць із острими берегами. Те ж показують і ясні звізди, що блиском миготять.

Кішка стіну шкрябає – на мороз.

Восени горобці громадою сходяться й голосять – на сніг.

Коли миші високо гніздяться, великий сніг буде.

Восени густо павутини – буде добрий урожай.

Те ж віщує і звіздяний Святий вечір.

Много гриба – мало хліба.

Якщо в яри перший грім прийде з півночи, чекай урожайне літо.

У новоріччя густий іній на деревах – густо буде овочу.

Миші лізуть під стогами в землю – люта зима гряде.