Майк Йогансен - Кос Чагил на Ембі

Так зараз, коли є автомашини і є люди, що вміють водити їх у неймовірних умовах.

Нещодавно можна було допливти до Гур'єва тільки водою. І тепер під час навігації сюди довозять усе потрібне на цілий рік уперед. Ніби в Якутію чи на острів Врангеля.

При цьому кооператори можуть забути про яку-небудь дрібницю.

Монтер у хутряній шапці розповів, як він торік залишився в Гур'єві без гребінця.

У нього був із собою розкішний великий, складаний московський гребінь. Він півтора роки чесав ним свої рясні локони, але в Гур'єві загубив його у першій степовій подорожі.

У Гур'єві було багато галантерійних крамниць, але гребінців у них не було. Замість гребінців помилкою завезли подвійну партію дитячих сосок. Монтер обслідував усі крамниці, два дні манячив на товчку, але гребінця не знайшов.

У нього був близький друг і постійний шаховий партнер — інженер з токарного цеху, а в цього інженера було два гребінці. Інженер люб'язно дозволив заходити до нього причісуватись, але продати зайвого гребінця одмовився — адже він так само міг загубити його.

Монтер почав збирати відомості про гребінці. У нього був реєстр на п'ять чоловіка, в яких було по два гребінці. Але власники гребінок були егоїсти і не схотіли розлучаться із своїми скарбами. Один час монтер причісувався гребенем любимої дівчини, тільки носив його не в локонах, як вона, а в кишені, кишеню ж перешито і розширено так, щоб кривина гребінки точно лягала на опуклий мускул стегна.

Але дівчина покохала іншого, і монтер ізнову почав ходити причісуватись до інженера.

Одного прекрасного дня в готелі з'явився низенький, товстенький чоловічок, що приїхав із промислу Озинки десь поблизу міста Уральська*. Уральськ сполучений залізницею із Саратовом. Монтер походив назирцем за товстим озинчанином і сконстатував, що в нього окроме великого гребінця є ще уламок складаної гребінки. Монтер нічим не виявив свого хвилювання і діждав того дня, коли озинчанин, повернувшися ввечері із степу, не управився купити собі хліба, яєць і масла на вечерю.

Раненько вранці монтер ніби ненароком зайшов до нього в номер, погомонів, посидів, попозіхав і сказав, що іде до себе пити чай. Озинчанин засумував: їдальня одчиняється тільки в одинадцятій годині, а він нічого не їв з вечора. Тоді монтер завів його до себе в номер.

На столі стояв великий бідон з гарячою водою. Тут же, при озинчанинові, монтер висипав у запарний чайник цілих пів пакета чаю і долляв гарячою, як вогонь, водою. Вісім яєць, зварених накруто, він опустив у холодну воду. Здоровий шматок масла лежав просто на сірому папері — бо на тарілці була гора паюсної ікри. Над усім тим, немов крута скала, стремів розрізаний бухан свіжого хліба.

Коли озинчанин, попоївши, розкис від ніжності до монтера, той попрохав уламок гребінця, щоб причесатись, а причесавшись, попрохав продати йому уламок.

Товстий став як хмара — він зрозумів, що потрапив у пастку. Але відступати було ніяк, і монтер придбав уламок гребінця.

– Тепер ви, либонь, везете з Москви цілий лантух гребнів? — питав тріангулятор, той, який сивіший. — Мабуть, і мені можете продати! — Він захихотів і скинув шапку з голови лисої, як макітра.

Замість відповідати монтер теж ізняв шапку. Локонів не було, він був острижений під машинку.

Зимова дорога до Гур'єва це така собі Велика північно-каспійська путь. Тільки найупертіші з командированих радянською владою громадян зважуються на отаку подорож. Слабонервні пересиджують в Астрахані до навігації. Проте, окрім командированих так їздять ще королі.

Коли в читачевій уяві при цьому постають усі Луі, від першого до вісімнадцятого, у рясних перуках, у розмаїтих камзолах і в черевиках із золотими застібками, то вони постають надаремно.

Король — це людина, що досягла згоди з шофером вантажної машини. За певну винагороду король дістає тверде місце для сидіння поміж фрикційними муфтами або на пивному барилі.

Королі з'являються не відразу. З подвір'я перевалочної контори машини виходять цілком республіканським порядком. Та вже після першої зупинки над усіма вантажними машинами бовваніли королі, завинені у кожухи, стримлячи вгору, немов перископи на підводних човнах.

За другий день зробили сорок кілометрів. Покинули одну машину. Це була машина з пивом. Агент кооперації, бравий чорновусий козак у розквіті мужньої сили, довго благав начальника автоколони покинути чотирнадцять пасажирів поміж небом і землею до навігації і перевантажити на їхню машину пиво. Королева, що їхала на пиві, приєдналась до його благань. Але начальник не піддававсь, ні пиво, ні королевині сльози нічого не вдіяли.