Степан Дяківський - Москалі не рускієі не слов’яни

Будучи в абсолютно аналогічних умовах, не покорилися татаро-монголам литовці, поляки, угорці і чехи. Українці разом з литовцями завоювали незалежність від татаро-монгольського гноблення в боротьбі. Весною 1320 року литовський князь Гедимін взяв Овруч, Житомир… осадив Київ, Київ добровільно здався. Гедимін звільнив Київську Русь від ярма монголів. У 1362 році слов’янські полки українців і литовців розбили татаро-монголів на Синіх Водах.

Московські історики створили міф про Куликівську битву, в якій Московія перемогла Золоту Орду. Але це безсоромна брехня. Куликівська битва відбулась 8 вересня 1380 року і тривала всього 3-4 години. В цій битві Дмитрій Донський воював проти Мамая, який очолював одне із угрупувань в Золотій Орді. Дмитрій виступав за Золоту Орду, за збереження династійних порядків Золотої Орди, а не проти неї.

Всі московські князі чесно і віддано служили єдиній державі – Золотій Орді і навіть у помислах не мали жодного відокремлення.

Московська правляча еліта не могла і до сьогодні не може змиритися з тим фактом, що після звільнення Київської Русі від татар 1320 року Московія ще бл. 200 років залишалась у складі Золотої Орди, платила данину і, як раніше (до Куликівської битви), величала в своїх храмах ханів, проголошувала молитви хану як своєму государю.

Московія лютою злобою ненавиділа Литву і Україну, які не схилили свої голови перед Золотою Ордою.

Весною 1502 року Кримський хан Менглі-Гірей розгромив Золоту Орду. Таким чином, Кримський хан Менглі-Гірей є дійсним визволителем Московії від Золотої Орди, а не Дмитрій Донський. Кримська орда з часів Івана ІІІ стала покровителькою Московії. В 1473 році Іван ІІІ на Біблії приніс присягу Кримським Гіреям і Московія стала васалом Кримської Орди і платила їй данину майже до 1700 року.

Вже давно назріла пора відмовитися від приховування факту походження Московського князівства в складі Золотої Орди як татарського улуса. Татаро-монголи дійсно стали «хресними батьками» московської державності. При хані Менгу-Тімура виникла Москва як поселення, зафіксоване в 1272 році при третьому татаро-монгольському подушному перепису, а перше Московське князівство, як зазначалося вище, з’явилося в складі Золотої Орди в 1277 році.

Чи мають московити слов’янське походження?

В російську історію панівною елітою допущено велику кількість брехні, щоб довести слов’янське походження Московії та московитів. Твердження про те, що Київ є «праматір’ю» трьох народів і держав – України, Білорусії і Росії – наскрізь брехливе. Ця брехня потрібна для підтвердження «правомірності» підкорення Москвою слов’янських народів – українського, білоруського, польського та ін.

Розглянемо питання, де взялися слов’яни на землі Моксель? До ХІІ ст. на землях Моксель проживали тільки фінські племена. Це підтверджують археологічні розкопки О.С. Уварова [Меряни та їхній побут за курганними розкопками, 1872 р. 215 с.] 7729 курганів у колишніх Московській, Володимирській, Ярославській, Костромській, Рязанській губерніях. Встановлено, що ті кургани належали виключно мирянському (фінському) етносу VІІ-ХІІ ст. ст., при цьому не виявлено жодного слов’янського поховання. В ХІІІ ст. на землі Моксель прийшли татаро-монголи. Виникає питання, навіщо слов’янам із теплого Придніпров’я переходити в холодні фінські краї? Такого не могло бути, щоби слов’яни йшли назустріч татаро-монгольській навалі. В подальших розкопках О.С. Уваров встановив, що у мерянській землі (майбутній Московії), у курганах ХІ-ХVІ ст. ст. не знайдено жодної київської монети під час розкопок ХІХ ст. На основі результатів розкопок О.С. Уварова, маємо повне право заявити: упродовж ІХ-ХVІ ст.ст. мерянська земля та її народ практично не мали господарських і торговельних зв’язків ні з Великим Київським, ні з Великим Литовським князівствами.

Настав час відкинути російську брехню про «слов’янське походження Московії і московитів». Бо московити походження фінського, а пізніше фінсько-татарського.

Антропологічні дослідження

Автор книги проводить аналіз результатів антропологічних (особливо краніологічних) досліджень, виконаних А.П. Богдановим [Матеріали для антропології курганного періоду в Московській губернії // Известия Общества любителей естествознания, состоящего при Императорском Московском Университете. – Москва, 1867 р.] і Ф.К. Вовком [Студії з української етнографії та антропології, - К.: Мистецтво, 1995 р.], які підтверджують відмінні особливості фінського і слов’янського етносів.