Дмитро Чобіт - Макуха або штрихи до політичного портрету Блоку Юлії Тимошенко

Новими підходами, мабуть, добре оволодів адвокат модерної генерації Віктор Дмитрович Швець, який теж став представником інтересів Ю. Тимошенко, він захищав її після арешту у 2001 р. і домігся у Печерському районному суді м. Києва рішення, згідно з яким вона була звільнена з-під варти та вийшла з тюрми на волю. За успішну роботу у судах і поза ними він набув в очах Юлії Володимирівни такого авторитету, що при її першому прем'єрстві розпочав карколомну кар'єру. З бойового поста рядового адвоката, якого мало хто знав і чув, одразу ж посів посаду начальника головного управління Генеральної прокуратури України, а його дочка Юлія за квотою БЮТ стала членом Центральної виборчої комісії України! З квітня 2006 р. М.Д.Швець — народний депутат України від БЮТ (№31 у списку). Повторно обраний народним депутатом України на позачергових парламентських виборах 2007 року (№31 у списку). Фундаментальний довідник «Хто є хто в Україні 2007» чомусь дає про В.Д. Швеця дуже скупі відомості: «Народився 06.01.1954. Освіта вища. Народний депутат України 5-го скликання. На час виборів: начальник головного управління Генеральної прокуратури України. Безпартійний. Працював адвокатом». Щось надто мало написано про особу, яка при Ю. Тимошенко має величезну перспективу стати і суддею Верховного Суду, і генеральним прокурором, і заслуженим юристом, і професором тощо. Чому ж не написали, який саме навчальний заклад закінчив і коли, де працював, чого в житті досягнув, крім тріумфу із визволення Ю. Тимошенко? Чому так скромно писати про видатного юриста в рядах БЮТ?

Недобрими адвокатами не народжуються — ними стають. А першопричиною є все-таки замовник. Коли існує хоч і сумнівне, але добре оплачуване замовлення, то й люди на його виконання знайдуться.

Представники сучасного політичного бізнесу в Україні замовляють у судах потрібний їм результат судового спору, а виконують його особи, які не гідні носити високе звання адвоката. У змові із суддями такі юристи фабрикують справи і, по суті, чинять глум над правосуддям в Україні. Знаю про це на власному досвіді — саме так у 2002-2004 рр. фабрикувалася справа на замовлення В. Медведчука — тодішнього глави Адміністрації Президента України — у Печерському районному й Апеляційному судах м. Києва. І лише у 2007 р. цю явну наругу над правосуддям і здоровим глуздом Верховний Суд України зупинив, рішення судів першої і другої інстанцій у справі моєї книги «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука» скасував і відмовив В. Медведчуку у задоволенні позову.

Проте це мало чого навчило академіка та професора права, і В. Медведчук розпочав нову судову тяганину, діючи аналогічними методами. На цей раз у Голосіївському суді м. Києва він вимагав заборонити випуск книги про сам судовий процес у Печерському районному суді. Тобто В. Медведчук прагнув не допустити розголошення інформації про те, як суди на його ж замовлення фабрикували судову справу. З допомогою адвоката В.Р. Макара та судді Ю.Г. Іваненко 18 лютого 2008 р. Медведчук справу у Голосіївському суді «виграв», але 28 червня 2008 р. він її з тріском програв. Апеляційний суд м. Києва справу скасував через «неймовірну кількість процесуальних порушень» (слова головуючого судді).

До чого я веду? До того, що в Україні склалася загрозлива ситуація у судовій системі держави. Із появою дуже грошовитих і впливових замовників з'явилися адвокати і судді, які заради грошей готові на все. Дуже шкода, що часто молоді, розумні і фахові юристи спокутуються на блага, які їм дають багаті замовники в обмін на неправду і обман. Разом вони, як короїди, точать дерево Права і Закону та нищать віру людей у справедливість. І цю проблему у державі слід вирішувати. Але чи вирішать її такі особи, як В. Медведчук, Ю. Тимошенко та їхні адвокати?

Справді, Ю. Тимошенко має гідних себе адвокатів. Та мені чомусь дивно: чому вони у неї спільні із В. Медведчуком?

Дивовижний і красномовний факт наявності трикутника Тимошенко — Макар — Медведчук засвідчив, що здогади, розмови та навіть публікації про приховані зв'язки верховодів об'єднаних есдеків і бютівців не позбавлені підстав. У демократичному суспільстві зв'язки і особисті контакти політиків, зокрема Тимошенко і Медведчука, не можуть бути осудними, але навіщо їх приховувати?

5. Про назву розділу

Я довго думав, як назвати цей розділ. І тут на допомогу прийшов спогад. Після виходу книги «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука» заступник голови фракції «Батьківщина» у Верховній Раді України, дуже поважний депутат Олег Григорович Білорус не раз скрушно хитав головою і примовляв: «Ех, якби назвали книгу «Адвокат диявола», то назва була б набагато кращою і вдалішою». Крайня нехіть та затята нетерпимість О.Г. Білоруса до Л. Кучми не були секретом ні для кого, — мабуть, причиною стало звільнення статечного пенсіонера з посади посла України у США. Незважаючи на те, що я написав гостру книгу про Л. Кучму «Свистун», у мене була дещо інша думка про українського президента. Я вважав, що не можна говорити про Л. Кучму як про суцільний негатив та породження злих сил; при всіх його недоліках в управлінні державою у нього були й незаперечні здобутки, а головне — він зла свідомо і навмисно не творив. Опонуючи О.Г. Білорусу, я, сміючись, відповів, що при нагоді обов'язково використаю його пропозицію. І ось така нагода випала. Зрештою, я не вважаю, що Юлія Тимошенко краща від Кучми і Медведчука, разом узятих.