Дмитро Чобіт - Макуха або штрихи до політичного портрету Блоку Юлії Тимошенко

_________________________________________

* Слова Ю. Луценка з прес-конференції 27 травня 2008 р. //День. — 2008. — 28 травня.

1. Скандали Юрія Луценка

Серед нових сателітів Ю. Тимошенко напередодні київських виборів 2008 року яскраво засвітилася зірка діючого міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка. До того цілком лояльний соратник Віктора Ющенка нараз почав компрометувати главу держави: він звинувачував його у підготовці на київських виборах для Юлі «Сталінграду», через пресу вимагав відставки керівника Секретаріату Президента — В. Балоги, заявляв про можливість державного перевороту і навіть натякав про підготовку на нього замаху. Слова Ю. Луценка виходили аншлагами на перших сторінках бютівської преси. Сам Юрій Віталійович став чи не найдорожчою для Юлії Володимирівни людиною, звичайно, після розумного соратника без коси.

Хоча і пустопорожня, але дуже криклива пропагандистська кампанія Ю. Луценка навесні 2008 р. нагадувала аналогічні провокації, влаштовані супроти Президента України восени 2005 року Олександром Зінченком і Миколою Томенком. Почерк був ідентичний.

Нагадаю: 1 вересня 2005 р. не без участі тодішнього Прем'єр-міністра України Ю. Тимошенко було влаштовано небачену акцію — спробу силового захоплення Нікопольського феросплавного заводу. Внаслідок брутальних дій здійнявся грандіозний скандал; над Ю. Тимошенко нависла загроза відставки.

Саме у ці дні, коли правоохоронні органи за дорученням Президента щойно приступили до з'ясування причин конфлікту у Нікополі, спочатку помічник прем'єра М. Бродський, а потім його сподвижники О. Зінченко і М. Томенко, які входили до кола найближчих друзів В. Ющенка, влаштували супроти діючого Президента гучні скандали. Вони висунули звинувачення у корупції так званому «оточенню президента». Згодом жодне скандальне слово із численних звинувачень М. Бродського, О. Зінченка і М. Томенка не було підтверджене нічим і ніким, у тому числі і провокаторами. Але справу було зроблено — близьких до В. Ющенка людей обплювали, єдність в рядах Президента похитнули, Україну знеславили. Тепер скандалісти О. Зінченко і М. Томенко на чільних місцях у БЮТ; за пророблену роботу Ю. Тимошенко їм дуже вдячна — сама хвалилася про це у пресі. Про М. Бродського — окрема мова.

За абсолютно ідентичною схемою весною 2008 р. діяв Ю. Луценко. Його скандальні заяви вийшли напередодні і в дні влаштованої БЮТ провокації супроти Президента у стінах Верховної Ради та алогічного блокування роботи українського парламенту. Скандали, влаштовані Ю. Луценком у 2008 році, як і скандали М. Бродського, О. Зінченка і М. Томенка у 2005 р., виконували одне і те ж завдання — відвернути увагу від справжнього провокатора, яким в обох випадках (у 2005-му і 2008 рр.) безумовно виступала Ю. Тимошенко, і переключити увагу суспільства на Президента та ще й перекласти на нього відповідальність. Дивовижно, проте їм це вдалося й цього разу. Тепер слід сподіватися, що безумовні заслуги особисто перед Ю. Тимошенко дадуть достатньо підстав для поповнення «монолітних» рядів БЮТ такою колоритною особою, як Ю. Луценко. Тому розглянемо і цього нового сателіта жінки з косою.

2. Амбітні наміри

В інтерв'ю виданню «Главред» Юрій Луценко похвалився: «У країні є чотири кандидати, сказав я Вікторові Андрійовичу. Мене запитали, хто четвертий». — «Ви?» — перепитав журналіст. — «Ну, я не буду вам уточнювати, я не настільки амбітний». Хоча Ю. Луценко і заявив, що він не амбітний, але ці якості з нього пруть із усіх боків. Для прикладу можна взяти хоча б початок книги Андрія Кокотюхи «Юрій Луценко. Польовий командир» (Харків, Фоліо, 2007). Ось як починається це видання: «Мені 42 роки, а після того, як ти станеш президентом, вище йти нікуди. Я б не хотів, як Кравчук, поливати троянди та намагатися розповідати казки своїм виборцям у 50», — сказав Юрій Луценко в інтерв'ю газеті «Без цензури» 1 лютого 2007 року. Ось так, чоловік ще навіть не став кандидатом у президенти, а вже переймається, чим буде займатися, коли закінчиться другий термін його повноважень на посту глави держави! Цікавий хід думок. Однак виникає запитання: чи, бува, не затісно двом претендентам на президентське крісло в одній бютівській команді? І якщо ні, то невже кавалер не поступиться дамі? Зрештою, у Ю. Луценка тепер і вибір відсутній — крім великих амбіцій, за його плечима нічого достойного нема. Це засвідчує увесь його життєвий шлях, головні віхи якого ми коротенько викладемо нижче.