Микола Савченко - Анатомія неоголошеної війни

Савченко Микола Олексійович, 1953 року народження, українець. Двадцять чотири роки служить на флоті. Закінчив факультет військової журналістики Львівського військового училища та редакторське відділення Гуманітарної академії. Десять років працював у редакції газети Чорноморського флоту кореспондентом, а згодом редактором відділу. Проголошення незалежності України зустрів на посаді старшого офіцера прес-центру Чорноморського флоту. Після Указу Президента України про створення Військово-Морських Сил склав присягу на вірність народові України. За це командування Чорноморського флоту, яке не стало українським, незаконно звільнило його в запас. Поновлений у правах Міністерством оборони України. Останні чотири роки — начальник прес-центру Військово-Морських Сил України. Капітан 2-го рангу.

3 січня — початок творення українських Збройних Сил • Адмірал Касатонов: кому служити? • Весна 1918 — січень 1992: історія повторюється • Борис Єльцин: Чорноморський флот був, є і буде російським! • Взвод Клюєва — перший • Бригада ОВРу робить свій вибір • Початок репресій Касатонова • ВПК “Сметливый”: служу Україні! • Батальйон Рожманова пішов в атаку

У житті кожної людини буває період, коли вона мусить зробити дуже важливий і тяжкий вибір, від якого залежить її майбутнє, а може, й саме життя. Так само і для цілого народу. Такий вибір випадає, може, один раз за кілька століть. Проте мало, виявляється, зробити крок уперед, назустріч своїй долі, а потім вистояти, треба ще й зуміти рушити далі. Досить спасувати лише раз, зробити хоча б півкроку назад, як заповітна мрія починає швидко віддалятися.

Сьогодні навряд чи викликає сумнів те, що нестійкість і непослідовність окремих представників українського керівництва у вирішенні долі Чорноморського флоту створили низку значних проблем, які суттєво позначилися на становленні державності України.

Як же все починалося?

24 серпня 1991 року Україна, виконуючи волю свого народу, зробила той iсторичний доленосний вибір і, згідно з Актом проголошення незалежності та всеукраїнським референдумом, почала будувати суверенну демократичну правову державу. Гарантом незалежності, безпеки й територіальної цілісності і повинні стати створювані власні збройні сили.

Згідно з постановою Верховної Ради України “Про військові формування в Україні”, ухваленою 24 серпня 1991 року, всі військові формування, дислоковані на її території, було підпорядковано Верховній Раді України і створено Міністерство оборони.

Верховна Рада України, виходячи з реалій суспільно-політичної та соціально-економічної обстановки і суто військових процесів, розробила правові основи творення збройних сил та інших військових структур України, ухвалила пакет першочергових законодавчих актів з військових питань. Зокрема, було ухвалено постанови Верховної Ради “Про концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України”, “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей”та інші.

Здавалося б, ніяких перешкод на шляху творення власних збройних сил у України не було. 30 грудня 1991 року в Мінську держави-учасниці Співдружності, утвореної внаслідок розпаду колишнього СРСР, підтвердили своє законне право на створення власних збройних сил, згідно з національним законодавством. Внаслідок цього об’єкти союзного підпорядкування, розташовані на території України (Чорноморський флот, дислокований переважно в Україні), ставали її державною власністю.

Всі без винятку учасники Співдружності юридично визнали, що Україна реалізує це право без будь-яких умов з 3 січня 1992 року. Все це було закріплено в статті 2 Угоди Ради голів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав про збройні сили та прикордонні війська.

Щодо стратегічних сил, то учасники Співдружності домовились у Мінську про те, що під спільне командування такими силами увійдуть лише ті військові формування, які виділить кожна держава за особливим переліком, визначеним в окремому протоколі.

Виконуючи ці домовленості, Україна запропонувала під час переговорів 2—3 січня 1992 року в Києві обґрунтований перелік з’єднань, частин та закладів для включення до стратегічних сил на період, доки з України не буде вивезено ядерну зброю, тобто до кінця 1994 року.

Однак представники військового відомства колишнього СРСР поставили вимогу, щоб під їхнє командування було передано й ті, розташовані в Україні, частини і заклади, які зовсім не належали до стратегічних ядерних сил, зокрема, повітрянодесантні й сухопутні з’єднання. Такі дії щодо відбудови імперських військових структур припали до душі деяким російським керівникам. У тісному контакті з військовим відомством Росії вони почали робити все, щоб позбавити Україну права на Чорноморський флот, заявляючи, що він є складовою частиною стратегічних сил і повинен залишатися неподільним.