Іван Франко: Семітизм і антисемітизм в Галичині

Не буду наводити з галицьких відносин прикладів тої лучності та тісної організації жидівської. Досить сказати, що, звертаючися на поле суспільно-економічне, вона звичайно тим сильніша, що освячена віроісповідними та релігійними мотивами. Доходить навіть до того, що найтяжча релігійна клятва (хайрем) дуже часто буває вживана й надуживана в цілях чисто економічних. Супротив тих загальновідомих фактів обурення жидівських апологетів на моє твердження виглядає зовсім комічно. Головний їх закид, немовби я «Аliance Izralite» зробив авторкою тої конспірації, її фонди «Для галицьких цілей» є якоюсь «армією, за якою йде резерв та загальне ополчення», а закладання жидівських шкіл рільничих та промислових уважає «революцією» або «шкідливою конспірацією», се попросту кепські жарти для заблахманювання очей. Навпаки, в своїм другім «Есhu» (див. вище с.39 і 40), про яке др. Ліппе пише, що воно написане «мовою і виразом, пам'ятними ще з нашої першої молодості, звичними при музиці вечірньої зорі в устах легковажних студентів, слюсарів-підмайстрів та учнів шевця, коли вони намагаються відігнати нас від музики різками та кропивою». Очевидно, читаючи мою статтю, надихану злегка біблійним стилем, др. Ліппе почув немов шмагання різками та кропивою! (і з приводу якої він дивується тільки лагідності прокуратора, що пропустив її). Я написав виразно: «Нехай усохне мій язик, коли хочу робити тобі з того закиди; навпаки, я хотів би поставити тебе взірцем для своїх земляків». І далі: «Власне тому я похваляю живе заняття жидів рільництвом, бо тепер земельна власність в руках жидів буває більше руйнована, ніж господарована». Що не вважаючи на ті, здається, досить виразні слова, також д. Інлєндер відповідає мені: «Якби жиди хотіли слухати ради та думки якогось русько-польського поетасоціолога, мусили би старатися всіми силами о упадок свого власного племені, не закладати шкіл, не образувати рільників, не виховувати ремісників» («Ojczyzna», ч. 4), — то се вже, здається, звичайна тактика жидівських публіцистів із білого робити чорне.

Далеко цікавіший супроти того закид, який на самім початку своєї статті підносить проти мене д. Інлєндер, буцімто «п. Франко не читав того і того». Гарно д. Інлєндер читав мою статтю!

Так само основні закиди піднесено проти мойого твердження про «гегемонію жидів». Коли я вказав на нерівність економічної боротьби між жидами-нежидами, мені відповіли, що адже християни мають більше прав, ніж жиди, або нарешті, як се вчинив д. Вільгельм Фельдман у останнім числі «Izralitа», що християнські робітники не хотять приймати жидів до своїх організацій. Найцікавіший доказ і тут висунув д. Інлєндер, твердячи, що те здобування економічної гегемонії, те монополізування торгівлі й промислу, здобування земельної власності в цілях спекуляційних — усе те ніщо більше, як тільки «право до праці та горожанського становища», незважаючи зовсім на те, що той зріст жидівських ґешефтів, се рівночасно зріст зубожіння та визиску християнської людності. Д. Інлєндер доходить навіть до того, що домагається такої «рівноправності», аби жиди посідали в Галичині не 8,8%, але 10% усієї землі на тій основі, що творять 10% людності всього краю. Те, що жиди мають тепер у руках 60% промислу, а 90% торговлі в Галичині, се в його очах ніякий знак жидівської переваги і не дає нежидам права домагатися рівноправності з жидами.

Отже ж, як я розумію асиміляцію жидів, яка будь-що-будь у нашій жидівській політиці мусить займати перше місце? Що не розумію її як релігійну апостазію, приймання хрещення та вживання свинини, се розуміється само собою, хоч се інсинує мені д. Ліппе, який рівночасно (с.52) дивується, як може автор, «русько-польський католик у своїй вітчині, що безумовно присягла на папську корону і продала себе Римові з душею й тілом», жартувати з Біблії. Вже сама та суперечність була би спонукала чоловіка, що поважніше дивиться на діло, зупинитися на тім і прочитати уважно мою статтю та інші поміщені в тім самім часописі, і з них, може, виніс би був переконання, що людова партія польська й руська, якій основу хоче покласти «Przegląd Społeczny», не має наміру між точками своєї програми класти ані римської, ані візантійської, ані ніякої іншої правовірності, але навпаки, лишаючи релігію на боці як річ особистого переконання, наміряє підносити духа людського, допомагаючи до розвою науки та морального почуття. Ми певні, що асиміляція інтелігентних жидівських одиниць не доконається на ґрунті релігійної правовірності, бо там на полі догм ніяке поєднання неможливе. Тісніше порозуміння, тривкіше від обопільної толеранції, можливе тільки на ґрунті науки, пізнання природи та критичного зрозуміння минувшини, а при тім у праці над спільними, чисто людськими задачами суспільними та політичними. Всяке обстоювання на становищах чисто конфесійних та ортодоксійних може довести тільки до затемнення основних питань гуманності та до розбудження пристрастей; відстрашаючий приклад сего дав др. Ліппе в своїй брошурі. Скільки дурниць наплів сей жидівський інтелігент, починаючи від висловленого в передмові домагання, аби «християнська церков зіпхнула з престола Бога безконечної доброти, що згори прощає всякі провини, а посадила назад старозавітного Бога, карателя та месника, Бога справедливості та його десять заповідей, даних серед громів і блискавиць, а в першій лінії завела святкування суботи замість неділі» (с.2), аж до абсурда вроді підозрівання апостола Павла о кровосумішку на основі речення, висловленого десь у Апостольських Діяннях, буцімто «він мав сестру за жінку».