Іван Франко - Семітизм і антисемітизм в Галичині

Але, роздивляючися в наших краєвих відносинах, добачаємо величезне число фактів, що потверджують влучну характеристику д. Носсіга та його остаточний висновок, по якому «тип жидівський пересічно сильніший у боротьбі за існування, але морально стоїть нижче від нежидівського, має більше бистроти та витривалості, але також більше зарозумілості, амбіції та безсовісності» («Рrzeg. Społ», 1886, т.2, с. 232). Не тільки ті індивідуальні прикмети жидівського типу, але особливо племінна лучність жидів та їх релігійно-суспільні організації, кагали, дають їм величезну перевагу в боротьбі за існування, особливо над людністю так відмінно зорганізованою, як польська й руська. Майже вся торгівля в Галичині і весь краєвий промисл держаться в руках жидів. Шляхетська інституція, звана пропінацією, їм завдячує свій розквіт і своє так тривке існування, бо жиди як орендарі держать в руках вишинк гарячих напоїв і стараються якнайширше «пропагувати» їх консумцію. Велика часть більшої земельної власності також у їх руках, але й тут велика часть жидів замість «управи» вносить тільки визиск і руїну. Яким способом, методою сарани, кидаються жиди на більшу власність деяких повітів, аби, виссавши її, по кількох літах перекинутися в іншу сторону, зовсім не дбаючи про піднесення продуктивності землі й не думаючи навіть робити які-будь вклади для піднесення рільного господарства, на се доказом нехай послужать ось які обчислення, пороблені мною на основі Skorowidzow із літ 1872—1886; власностей у руках жидів було: в пов. Цішанівськім 1872 р. — 50, а 1886 р. — 22, в пов. Домбровськім 1872 р. — 3, а 1886 р. — 16, у пов. Яворівськім 1872 р. — 13, а 1886 р. — 7, у пов. Ліськім 1872 р. — 14, а 1886 р. — 32, в пов. Самбірськім 1872 р. — 13, а 1886 р. — 6, у пов. Мілецькім 1872 р. — 8, а 1886р. — 64, в пов. Дрогобицькім 1872р. — 32, а 1886р.— 21, у пов. Брідськім 1872 р. — 4, а 1886 р. — ЗО, у пов. Добромильськім 1872 р. — ані одної, 1886 р. — 12, у пов. Золочівськім 1872 р. — 39, а 1886 р. — 11, у пов. Тарнобжеськім 1872 р. — 5, а 1886 р. — 44. Загалом у повітах над долішнім Сяном (Цішанів, Яворів, Хшанів) число більших власностей жидівських у тих літах із 80 упало на 43, а в повітах безпосередньо сусідніх із ними (Домбровськім, Мілецькім, Ліськім, Тарнобжеськім та Велицькім) у тім самім часі з 28 виросло на 145. Щодо Східної Галичини, то тут у 8 гірських повітах число більших власностей єврейських із 19 виросло на 82, а в 9 наддністрянських із 56 на 105.

Такі факти, як нечесна конкуренція індивідуальна, неперебирання в способах, аби лише вели до цілі, і скрите, але сильне ділання організацій, що лучать економічні інтереси з віросповідними, ті факти занадто відомі всім і зробилися джерелом незадоволення нежидівської людності, а в разі дальшого їх зросту грозять необчисленими небезпеками для краю і для самих жидів. Ті факти склонили редакцію до піднесення жидівського питання і спонукали також мене висловити свій погляд, що на полі економічнім людність польська й руська мусить здобувати собі рівноправність із жидами, а при нерівності наших сил конечною являється краєва підмога для слабшої сторони. Сама редакція в програмовій статті зазначила виразно альтернативу, до якої кінець кінців у протязі часу мусить у нас дійти жидівське питання, а власне асиміляція однієї часті жидів із місцевою людністю, і еміграція більших мас жидів за границю. Не зазначено ще хіба третю, також часткову евентуальність — полишення якоїсь часті жидів у нашім краю на правах чужоземців, евентуальність, про яку недавно (1880—81) досить живо дискутували жидівські часописи в Росії. Ті три евентуальності злучені разом, на мою думку, вичерпують жидівське питання з нашої точки погляду, і тому вважаю потрібним іще раз приглянутися їм ближче і відперти при тім деякі закиди, піднесені в вище названих часописах.

Поперед усього ще одна увага. Жидівське питання має дві сторони, обі однаково важні для нас, як і для жидів: внутрішня реформа жидівська і зовнішнє впорядкування відносин між нами і жидами. Отже, питання внутрішньої реформи, а тим самим питання остаточної розв'язки вузла, поставлення жидівського народу на власнім твердім ґрунті, витворення для цього внутрішніх умов правильного розвою єсть і мусить бути назавсігди ділом саміх жидів.

Натомість у справах, що доторкають обопільних відносин між жидами і нежидівськими народами, мають обі сторони, жиди і нежиди, не тільки право, але й обов'язок робити все, що можна для вияснення фактичного стану речей, для вказання його хиб і можливих способів заради.