Дмитро Чобіт - Фарисеї, або Неоголошена війна Україні

Одночасно в українському парламенті фракція Ю.Тимошенко у питанні нового уряду зайняла таку опозиційну лінію, що для обрання нового складу уряду Президент України вимушений був заручитися підтримкою біло-блакитної Партії регіонів, що дійсно стало демонстрацією об’єднання та компромісу. Але такий об’єднавчий крок Президента став цілком несподіваним у таборі БЮТ. У відповідь там зчинився несамовитий лемент та пролунали вигуки: “Зрада”. А Юлія Тимошенко стала на всіх усюдах твердити, що вона за жодних умов не укладатиме союз із регіонами В.Януковича. У такий спосіб Ю.Тимошенко стала бити у вразливе місце західних українців – вони стурбовані меморандумом В.Ющенка із В.Януковичем, бо бачать в останньому явну загрозу незалежності і самобутності українців, їх мові, культурі, традиціям. Таку загрозу В.Янукович дійсно несе Україні. Але на тактичний союз із ним при затвердженні прем’єром Ю.Єханурова Віктор Ющенко пішов хоч і вимушено, але відкрито і щиро, а Юлія Володимирівна діє по-іншому. Вона твердить, що не укладатиме із В.Януковичем та Регіонами жодних союзів, а водночас торує міцну дорогу до нього. Ось приклад.

Один з учасників нічного збіговиська на дачі прем’єра, колишній Генпрокурор Святослав Піскун дуже довго вагався, по якому списку йому йти балотуватися у Верховну Раду. І хоча він був у чудесних стосунках із Ю.Тимошенко, чомусь раптово опинився на 96 місці у списку В.Януковича. У цьому ж списку є голова Вищого господарського суду України Д.Притика (№ 68), а його підлеглий – керівник апарату цього ж суду В.Толстенко посідає 80-е місце у списку БЮТ. Олігарх Василь Хмельницький займає 60 місце у списку БЮТ, а його помічник Володимир Ярощук – 73-е у списку Регіонів! Невже хтось має сумнів, що всі згадані особи та їх лідери не знайдуть між собою спільної мови після виборів? А словесна передвиборна тріскотня це так, від лукавого.

Виборчий список Блоку Юлії Тимошенко, особливо його перша сотня, аж ніяк не свідчить, що це команда ідейних політичних однодумців. Навпаки – він більше нагадує бізнес-клуб. Там стільки яскравих імен бізнесменів! Але виникає питання: “Для чого ці не надто надійні партнери Юлії Тимошенко?” Я, звичайно, не буду писати про здогади та повторювати те, що пошепки говорять члени фракції БЮТ. До речі, Олександр Волков, без якого майбутній українській парламент явно втратить, бо не матиме такого яскравого, дотепного і швидкого на відповідь політика, прямо заявив у пресі, що умови, які йому запропонували, аби потрапити у виборчий список БЮТ, для нього, “людини достатньо заможної, виявилися непідйомними”. [76] [76] Чат з О.Волковим // Українська правда. – 2006. – 11 січ. *

А я ось міркую: для чого ця бізнес-ганьба Юлії Тимошенко? Пригадую її слова, сказані після призначення у 1999 році віце-прем‘єр міністром в уряді Віктора Ющенка: “Нема такого олігарха, який би дав мені хабаря”. Цим Юлія Володимирівна підкреслювала свою повну незалежність. Не раз вона пояснювала, що її попередня бізнес-діяльність дала їй можливість увійти в українську політику незалежною від будь-яких сторонніх впливів людиною. Чому ж тепер ці впливи стали такими сильними? Чому вона стала тепер залежна? Адже інакше вона б не брала у свою команду кучмістів-бізнесменів. А коли політик залежний, він дуже вразливий. У будь-якій демократичній державі згадані слова Олександра Волкова викликали б шквал критики і прямих звинувачень у корупції. У сучасній Україні такі речі стали звичними і поки-що не викликають жодної реакції.

Порівнюючи теперішню, далеко не однозначну, ситуацію у БЮТ, не можна не згадати минулу бізнес-діяльність Юлії Тимошенко, яка дозволила їй впевнено і незалежно увійти в українську політику.

Відомо, що до 1997 року Юлія Володимирівна очолювала корпорацію Єдині енергетичні системи України – майже монополіста на українському (і не тільки) ринку енергоносіїв. У пресі публікувалися цифри, що ця структура мала оборот 16-18 млрд. доларів на рік, тобто стільки коштів надходило на контрольовані нею рахунки. Якщо припустити, що ця потужна комерційна структура мала прибуток всього на рівні 10%, то виходить, що це складало майже два мільярди доларів щорічно. Але хто повірить, що на торгівлі газом і нафтопродуктами прибуток обмежувався всього 10%? Це перше. І друге. Якщо через кілька років Юлія Володимирівна оголосила призов у свої ряди акул українського бізнесу, то виходить, що у неї не все гаразд із фінансово-господарського боку, а раз так, то і цей бік її минулої діяльності є дуже вразливим, що просто недопустимо для політика, а тим більше – кандидата на керівника держави.