Дмитро Чобіт - Монолітне болото або ЗАТ БЮТ

І насамкінець. Шановні Юліє Володимирівно й Олександре Валентовичу, Ви не раз твердили, що Ваш літак на злеті. Однак не ясно, як довго триватиме політ - відомо інше: кожна дія має свій початок і свій кінець. Бажаю Вам, екіпажу та пасажирам швидкої і м’якої посадки.

Спочатку Бог розселив людей по всьому світу і кожному народові дав землю. Богом дана земля є святою і рідною, тому її захист - це найперший обов'язок народів. Для українців такою землею є Україна, вона полита потом і кров'ю сотень поколінь їхніх працелюбних і героїчних предків. Під самим словом "Україна" слід розуміти три речі: українську землю, самих українців і Українську державу.

Я гордий тим, що є українцем, я люблю українців, нашу солов'їну мову, веселу вдачу, співучість і працьовитість. Я шаную героїчну історію мого великого народу.

Я люблю українську землю, її чудову і мальовничу природу: гори, болота, річки та озера, степи і ліси, старовинні замки і давні монастирі. Мені подобаються всі українські пори року: наша, хоч і бідна, але дуже весела весна; наша, хоч і сумна, але напрочуд барвиста і дуже багата осінь; наше лагідно-тепле і духмяне літечко; наша дивовижна радісно-білосніжна зима. Бог подарував українцям родючу землю, лагідний кліматі безліч корисних копалин і неповторної краси краєвиди. Це наша велика і неповторна Україна і ми мусимо зберегти її для наших прийдешніх поколінь. Ще далеко не всі українці знають, яка прекрасна і велична їхня земля, бо її ніхто ще належно не популяризував.

Україна є молодою державою, але з тисячолітньою історією державотворення. Я пишаюся тим, що доля дозволила мені брати особисту участь у проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року й Акту незалежності України 24 серпня 1991 року. Я люблю свою Українську державу і боронитиму її завжди.

В усі часи Україна була і тепер є відкрита душею, кришталево чиста, чесна, добра і справедлива, вона завжди була мудра і по-дівочому наївна, але горда і незламна; впродовж віків вона гостинно відчиняла двері чужинцям і надавала їм на своїй землі притулок, але часто зайди над нею насміхалися і навіть плювали у її ніжне обличчя, однак вона чомусь легко їм прощала, тому вони нахабніли у своїй ненажерливості, бо не зустрічали рішучого опору; для них Україна була лише територією для зручного проживання, але аж ніяк не країною, а тим більше - державою. Україну не раз поневолювали, але вона не корилася; вона була і є незламною та самобутньою. Вона зачекалася на своїх вірних синів - нових українських політиків, таких, як сама: чистих, чесних, мудрих, добрих, справедливих, мужніх, самовідданих, гордих і незламних. І вони вже з'явилися; вони є, і їх вже багато, однак вони ще недостатньо згуртовані та рішучі у своїх помислах та діях. Але вони вже відчувають свою силу, хоч і соромляться її демонструвати. І дуже добре, що вони вже є, а ще більше їх на підході, і вони таки прийдуть і поповнять лави борців за Україну, а не Ваші ряди, лукавці та лицедії.

Сподіваюсь, що мої слова про Україну близькі серцю кожного українця. Отож, за нашу Україну, українці!

7 грудня 2005 -10 січня 2006рр. Броди - Київ.

Доповнено 20 січня 2006 р.

[1]Тимошенко Ю. Із виступу після призначення Прем’єр-міністром України. - 2005. - 4 лютого. Ці слова повторювалися неодноразово різними телеканалами.

[2]Стариков І. Янукович для Путіна - збитий пілот. Ексклюзивне інтерв’ю М.П’єцух // Україна молода. - 2005. - 5 січня - С.2.

[3]Тимошенко Ю. Із виступу на телеканалі «1+1»: Програма ТСН. - 2005. - 22 грудня - 19.45.

[4]Фраза із розмови Президента України Л.Кучми і Генерального прокурора України М.Потебенька від 17 квітня 2000 р. під час обговорення ними питання, що робити з народним депутатом України Д.Чоботом, автором книги «Оксамитове шахрайство у Верховній Раді України». Цитується за виданням: Мельниченко М. Кто есть кто на диване Президента Кучмы. - К., 2002. - С.80.

[5]На парламентських виборах 2002 року Блок Юлії Тимошенко набрав 9% і провів у Верховну Раду України 23 депутати, з яких незабаром під тиском режиму та посулами олігархів фракцію залишили: 08.10.2002 р. - Онопенко Василь Васильович, Правденко Сергій Макарович, Толочко Петро Петрович, а ще через місяць - 19.11.2002 р. - Юхновський Олег Іванович і Ременюк Олексій Іванович. Таким чином, вже у перший рік каденції Верховної Ради України 4-го скликання фракція БЮТ втратила 5 депутатських мандатів і скоротилася до небезпечної позначки - 18 (при необхідних 14). Цей факт засвідчує явні прорахунки у підборі людей. Впевнений, що Іван Кірімов, Віталій Черненко, Ігор Пилипчук та інші, які балотувалися в мажоритарних округах, фракцію не залишили б. Однак їх кинули під танки так, як і мене. З тих, хто вийшов із фракції БЮТ, назад повернувся лише один - В.В.Онопенко, сталося це 17 жовтня 2003 р. Тепер В.В.Онопенко разом із очолюваною ним же УСДП і Ю.Тимошенко із ВО «Батьківщиною» створили виборчий блок БЮТ, у якому В.В.Онопенко займає четверту позицію.