Дмитро Чобіт - Монолітне болото або ЗАТ БЮТ

Шановна Юліє Володимирівно й Олександре Валентиновичу, всім відомо, що Ви прагнете взяти владу в Уряді та в Українській державі. Ви цю мету поставили і рішуче до неї йдете. Українські патріоти потрібні Вам як прикриття для досягнення бажаного - повної і неподільної влади в Україні. Для чого Вам влада, мені не відомо, можливо, для чогось високого і корисного, але я у цьому не впевнений; однак те, що знаю, викликає у мене великі сумніви, тому на цьому непростому і вкрай підозрілому для мене шляху я Вам, шановні Юліє Володимирівно та Олександре Валентиновичу, не союзник і навіть не попутник та не помічник. У таких випадках наводять знаменитий вислів Арістотеля: «Хоч Платон мені друг, але істина дорожча». А ми з Вами, шановні Юліє Володимирівно й Олександре Валентиновичу, навіть друзями не були, а лише тимчасовими союзниками у боротьбі з антинародним і відверто бандитським режимом Кучми. Але у нас із Вами абсолютно різні політичні переконання та погляди на Україну.

Я переконаний, що найсильнішою є політика чесна, а в безпринципності майбутнього нема, і вважаю, що влада дається волею Божою як тяжкий хрест служіння своєму народові. Хто саме так розуміє і сприймає владу, той здатен виконати велику місію. У мене немає найменшого сумніву, що саме так сприймає владу Віктор Ющенко та всі патріоти України, а от як ви її сприймаєте, панове Тимошенко і Турчинов, для мене залишається великою загадкою.

Не маючи жодної власної ідеології, Юлія Тимошенко на урочистій частині міжпартійного з’їзду блоку свого імені нарешті публічно оголосила, що відтепер ідеологією партії «Батьківщина» і очолюваного нею виборчого блоку стане солідаризм. Як слушно зауважив директор Українського філіалу Інституту країн СНД Володимир Корнілов, ідеологія солідаризму віджила себе ще у першій половині ХХ століття. Він наголосив, що в перекладі з французької «солідаризм» означає «єдиномисліє». А яка може бути дискусія при «єдино вірному і правильному вченні?» Юлія Володимирівна навіть не підозрює, що Сталін і Гітлер теж були свого роду «солідаристами». Крім цього, зауважує В.Корнілов, від «українського солідаризму» Ю.Тимошенко сильно пахне плагіатом, адже цю ідеологію півтора року тому вже пропонував виборцям кандидат у Президенти України Юрій Збітнєв та його Нова сила. Тимошенківський спіч про «солідаризм» був майже копією промови Ю.Збітнєва на з’їзді своєї партії у липні 2004 року.

Подібним чином прокоментував нову ідеологію Ю.Тимошенко і відомий політолог Володимир Малинкович: «Відверто кажучи, це фашистська термінологія. Ідея солідаризму, народного капіталізму і справедливості - все це звучало у виступах і програмах Муссоліні».

Гострої критики солідаризм Юлії Тимошенко зазнав і з боку багатьох політологів. Зокрема Михайло Погребинський зазначив, що Ю.Тимошенко сповідує так званий народний капіталізм сторічної давності. Він поставив запитання і сам на нього відповів: «Куди вони, власне, можуть повести українське суспільство? Мені здається, що у прірву».

Як такі дуже серйозні звинувачення можна прокоментувати?

Перше. Не маючи жодного ідеологічного підґрунтя, Юлія Тимошенко вдається до звичайної примітивної демагогії, аби з її допомогою прихилити до себе серце необізнаного виборця.

Друге. Солідаризм - це, передусім, спільність думок. А в усіх керівних органах ВО «Батьківщина» не існує думок - там слухають лише лідерів. Там живе і торжествує залізобетонне правило: «Є одна думка, а всі решта - неправильні». Саме з цієї причини на VII з’їзді партії не було жодних дискусій. Після доповіді Ю.Тимошенко надали слово позапартійному Г.О.Омельченку, партійцям А.І.Семинозі, В.П.Скубенку і П.П.Гасюку, у яких вже були заздалегідь заготовлені виступи. А ось керівнику Кримської парторганізації А.В.Сенченку слова чомусь дуже не хотіли дати, а його виступ, між іншим, був найвдалішим. То як може народитися солідарність думок при їх повній відсутності?

Третє: Справжню ідеологію Ю.Тимошенко, О.Турчинова і М.Бродського можна сформулювати дуже коротко: «Ми дуже прагнемо захопити всю повноту влади в Україні».

Четверте. Під цю головну «ідеологію» згадана трійця й видумує різні несусвітні речі, аж до солідаризму.

А насправді БЮТ взяв на озброєння ідеологію не солідаризму, а звичайнісінького авантюризму.

Шановна Юліє Володимирівно, я не звик ховатися в окопах і відсиджуватися за чужими спинами. Можу з певністю казати, що завжди був на передовій. І не лише Вам, шановна, та очолюваній Вами «Батьківщині» у непрості для Вас часи підставляв своє плече. Ще із шкільної парти я керувався словами Івана Котляревського: «Коли общеє діло в упадку, забудь отця, забуть і матку - лети повинність ісправлять». Я її й виконував, як міг. Помаранчева революція застала мене у санаторії міста Трускавця. Вже у понеділок 22 листопада 2004 року я уважно слідкував за подіями, і коли почув, що опозиція пропонує прийняти Закон щодо подолання політичної кризи, то зразу ж подзвонив до Вас, але ні з Вами ні з О.Турчиновим годі було з’єднатися, і я телефоном переговорив із моїм давнім другом Василем Червонієм із фракції «Наша Україна» та підказав, аби приймали не Закон, який Президент нізащо не підпише, і тому він ніколи не набере чинності, і не постанову, яка має меншу суспільну вагу, а Акт про владу, який, на відміну від закону, не потребує підпису Президента. І це буде юридично правильно бо, згідно з Конституцією України, Верховна Рада приймає закони, постанови та інші акти. І лише закони мають підписуватися Президентом України - решта лиш Головою Верховної Ради. Досвід Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року вже був. Моя пропозиція відкривала шлях для правовою вирішення проблеми кризи в Україні. Василь Червоній мені подякував за підказку і взяв її на озброєння. Знаю, що вже був підготовлений проект такого Акту. У цей же день, 22 листопада 2004 року, я виступив у Трускавці на велелюдному мітинзі і вніс пропозицію влаштувати у місті демонстрацію протесту, пікетувати міську раду і вимагати від неї прийняття рішення на підтримку народного Президента Віктора Ющенка. Тоді ще ми не знали, що саме таке рішення вже прийняла Львівська міська рада - все відбувалося паралельно. Трускавецька за часом виявилася другою; ввечері про ці рішення передав «5-й канал» і це привело до ланцюгової реакції. В наступні дні подібні рішення почали приймати десятки і сотні місцевих рад по всій Україні. Але Львівська і Трускавецька були першими. А вже 23 листопада я був у Києві на Майдані, моя путівка так і пропала, із 24-х оплачених днів використав лише 5. А ще через два дні з Трускавця у Київ приїхала моя дружина - всю революцію ми провели у столиці. Там же були й мої діти Оксана та Андрій і всі мали роботу. Наша київська квартира перетворилася на притулок помаранчевих революціонерів: тут у дві зміни спали, милися, сушили одяг і взуття не лише мої земляки із Бродів, а й з інших куточків України. Це були справді неповторні та незабутні дні.