Дмитро Чобіт - Монолітне болото або ЗАТ БЮТ

На Майдані я не лише виступив зі сцени, а й 24 листопада 2004 року вніс резолюцію, яка зобов’язувала народного Президента України Віктора Ющенка призначити міністрів оборони і внутрішніх справ. За неї проголосував увесь п’ятсоттисячний Майдан - це була форма тиску на діючий режим. Завдяки моїй безпосередній участі 25 листопада на Майдані відбулося перше Богослужіння великої групи священиків УГКЦ на чолі з єпископом Михаїлом Колтуном. Після цього кожен наступний день на Майдані розпочинався із служби Божої, яку відправляли священики різних конфесій.

Саме завдяки моїм зусиллям було заблоковано запасні в’їзди і входи до Адміністрації Президента України з боку вулиць Шовковичної і Лютеранської та в Кабінет Міністрів з боку вулиці Інститутської. Про ці ходи я знав ще з осені 1991 року, коли мені, як голові Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань націоналізації майна КПРС, їх показав один працівник ЦК КПУ. Ці запасні ходи пролягали крізь подвір’я прилеглих житлових будинків. Як виявилось, усі вони 24 листопада 2004 року аж кишіли від озброєних спецпідрозділів міліції, зокрема «Барса» і «Беркута». На мою пропозицію, народ заблокував ці під’їзди спочатку легковими автомобілями - люди не шкодували власної техніки. А згодом, за командою із штабу революції, на цих під’їздах поставили КАМАЗи і великі автобуси. Згодом беркутівці самі просилися, щоб їх із тих підворітень випустили, бо вони голодні, холодні і в туалет не мають де піти, а через протилежні ворота в Адміністрацію їх не пускають. У перший день блокування урядових будинків уночі з 24 на 25 листопада 2004 року я сам керував закриттям таємних в’їздів силами мітингуючих соціалістів, згодом робив це разом із польовими командирами, народними депутатами України Володимиром Філенком і Тарасом Стецьківим. Без надійного перекриття проходів, про які мало хто знав, величезні пікети революціонерів перед Адміністрацією Президента з обох боків вулиці Банкової та перед парадним і боковими входами до Кабінету Міністрів не мали б дієвого значення і виглядали б звичайною бутафорією.

У дні Помаранчевої революції Левко Григорович Лук’яненко розповів, що пропонував мою кандидатуру до складу Комітету національного порятунку, але Ви, шановні, її відхилили та запропонували іншу - свого ідейного соратника Михайла Бродського. Але я з цього трагедії не робив - бо й так сумлінно виконував те, що велів мій обов’язок.

Наголошую і на такій суттєвій обставині. Під час Помаранчевої революції я провів три ночі на Майдані, одного разу прийшов звідти аж о 15 годині і, що цікаво, не хотів спати - така була напруга. Я бачив уночі на Майдані багатьох народних депутатів України від нашоукраїнців і соціалістів, але жодного разу я чомусь не зустрів там ні одного бютівця. Ось так. Не знаю, може, вони чергували в інші дні. У цьому теж щось є - проводирі «Батьківщини» воліли щовечора красуватися на сцені Майдану, а до чорнової роботи вони не звикли. Ця обставина теж свідчить, що ми досить по-різному підходимо до вирішення багатьох питань. Політичної єдності ідей у нас із Вами, шановні, нема, бо цих ідей у Вас ніколи не було. Ви навіть не знаєте, що таке політична ідея. І виборчий список Ви склали не на основі якоїсь чіткої політичної ідеї, а на банальних бізнесових засадах. У нас із Вами був лише тимчасовий союз у боротьбі з режимом Кучми, Ви з ним боролись, аби врятувати Юлію Володимирівну від тюрми та захистити її бізнес від краху, а я з ним боровся із цілком інших мотивів. Тепер наші шляхи розійшлись. Безповоротно і назавжди.

Шановні Юліє Володимирівно й Олександре Валентиновичу, прочитавши мій лист, Ви, мабуть, скажете: «Дмитро Чобіт виніс сміття із хати». Це справді так. Але хочу Вас запитати: «А для чого воно у хаті?» Хата, у тому числі і партійна, має бути передусім чистою. Йдеться навіть не про ВО «Батьківщина», а про Україну, адже саме тепер політичні партії визначатимуть її образ та вирішуватимуть її долю. Тому партії повинні бути передовсім чистими, чесними і відповідальними. І помилки, допущені в «Батьківщині», мають стати уроком для всіх.

Я цілком усвідомлюю, що оприлюднення мого листа до Вас, шановні Юліє Володимирівно, й Олександре Валентиновичу, може дещо вплинути на позицію виборців та відштовхнути їх від Вас. Але мене дуже тішить те, що з помаранчевих все одно не знайдеться жодного, хто голосуватиме за блок рідкісно безграмотного «проффесора» та двічі несудимого Януковича. Ті з потенційних прихильників БЮТ, які під впливом мною написаного змінять свою позицію, безперечно будуть голосувати за «Нашу Україну» або Українську Народну Партію. І від цього, я впевнений, Україні буде набагато більше користі.