Дмитро Чобіт - Нарцис, або штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука

Влітку 1972 року В.Медведчук подає документи для вступу на юридичний факультет Київського державного університету ім.Т.Шевченка. У ці часи на юридичні факультети університетів приймали лише тих, хто мав стаж виробничої діяльності. Він у Віктора був. Дехто вважає, що при вступі на юридичний факультет йому допоміг батько, який на цей час працював в університеті бухгалтером по зарплаті. Віктор Медведчук склав вступні екзамени, однак за конкурсом не пройшов. Кінець серпня - початок вересня 1972 року знову стали дуже тривожними для Віктора, але все минуло для нього благополучно. 12 вересня 1972 року наказом №445-у ректора Київського державного університету ім.Т.Шевченка, члена-кореспондента АН УРСР М.Білого В.Медведчука зарахували до складу студентів. Параграф 31 цього наказу стосувався персонально теперішнього віце-спікера парламенту: "Медведчука Віктора Володимировича зарахувати понад план студентом 1 курсу денного навчання юридичного факультету. Підстава: дозвіл МВССО УРСР".

Отже, для того, щоб Віктор Медведчук став студентом, потрібен був аж якийсь спеціальний дозвіл Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР. Цілком зрозуміло, що цей загадковий дозвіл молодий сортувальник другого класу призалізничного поштамту аж ніяк самотужки не міг здобути.

Таким чином, найголовнішим фактором при вступі В.Медведчука'"' в університет стали "дозвіл міністерства" і якась міфічна "рекомендація на навчання" - про це сам Віктор Володимирович пише у своїй скарзі на ім'я першого заступника міністра вищої і середньої спеціальної освіти Української РСР від 5 липня 1975 року. Хто саме дав таку рекомендацію, В.Медведчук не уточнює - він лише стверджує, що неодноразово нагороджувався грамотами комсомолу та "органів МВС". Однак з матеріалів кримінальної справи №15-100, порушеної у 1973 році проти групи осіб, у тому числі і В.Медведчука, випливає, що рекомендація, очевидно, була міліцейська.

"Обвинувачувані В.Медведчук та І.Яковенко, - писав 19 листопада 1974 року старший слідчий прокуратури м.Києва В.Мельник, - з перших днів вступу в члени ВЛКСМ виявили великий інтерес до громадської роботи. Багато працювали в загонах "Юних дзержинців", [3] [3] Назва походить від прізвища першого керівника ЧК Фелікса Едмундовича Дзержинського. в комсомольських оперативних загонах ДНД [4] [4] Добровільна народна дружина в радянські часи - своєрідні помічники міліції з охорони громадського порядку. м.Києва. Медведчук і Яковенко, крім цього, приділяли багато часу роботі громадського помічника міліції по лінії кримінального розшуку".

Треба думати, В.Мельник знав, що писав. До того ж ці слова підтверджуються власноручними письмовими свідченнями самого В.Медведчука про його нагородження грамотами комсомолу й органів МВС та надання рекомендації на Навчання в КДУ на юридичний факультет.

Чи не дивні справи? У 1971 році В.Медведчука навіть не допускають до вступних іспитів у Вищу школу міліції, а вже наступного року йому через міністерство персонально видають спеціальний дозвіл на зарахування "понад план студентом 1 курсу". За що? За які такі заслуги і перед ким?

Отже, в роки навчання у школі Віктор Медведчук був "юним дзержинцем" - добровільним помічником міліції, згодом став членом комсомольського оперзагону. А влаштувавшись сортувальником на призалізничному поштамті у Києві, він за сумісництвом продовжував співпрацювати з "органами МВС", навіть отримував нагороди, за що йому дали рекомендацію для навчання не по лінії поштового зв'язку, а чисто у правоохоронному напрямі.

Виникає цікаве запитання: чи знало тодішнє керівництво Київського призалізничного поштамту і колеги по роботі, що сортувальник В.Медведчук за сумісництвом ще й трудиться "помічником міліції по лінії кримінального розшуку"?

Якщо взяти до уваги те, що таких посад, як "громадський помічник міліції по лінії кримінального розшуку" і "позаштатний працівник міліції" жодним штатним розкладом не передбачено, і те, що ні в радянські часи, ні тепер подібні речі широко не афішуються, то напрошується висновок: таке співробітництво мусило носити прихований характер, тобто було таємним. А таких співробітників у народі називають "тайняками" або якось по-іншому.

Цілком очевидно, що таємна співпраця з міліцією була досить продуктивною - інакше б рекомендації для навчання на юридичному факультеті та ще й столичного університету, до того ж особі, батько якої тодішньою радянською владою вважався тяжким державним злочинцем і був засуджений на тривале ув'язнення і заслання до Сибіру, просто так не дали б.