Дмитро Чобіт - Нарцис, або штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука

Як свідчать матеріали воєнного трибуналу за період з 22 квітня 1942 і до 15 травня 1943 року через корнинський трудовий відділ на примусові роботи до Німеччини було відправлено 1649 осіб. За наступний період інформація відсутня. Але, якщо взяти до уваги те, що в літні місяці інтенсивність вивезення людей збільшувалась, то можна зробити висновок: Володимир Нестерович Медведчук мав пряму причетність до примусового виселення з України не менше двох тисяч своїх земляків.

Після відступу у листопаді 1943 року німецьких окупантів та встановлення у Корнині радянської адміністрації військовою контррозвідкою Народного комісаріату оборони СМЕРШ у Корнині заарештовано велику групу осіб, які співпрацювали з німцями. Серед них був і співробітник корнинської установи під назвою "Arbeittamt" Володимир Нестерович Медведчук.

Арештованих утримували спочатку в Житомирі, а потім у Кам'янці-Подільському. Всім без винятку пред'являли звинувачення у контрреволюційних злочинах і погрожували так званим "вищим заходом соціальної оборони - розстрілом" та "оголошення ворогом трудящих". Саме такі покарання, згідно з тодішнім кримінальним кодексом УРСР, були передбачені за зраду Батьківщини, а саме "перехід на сторону ворога" (стаття 54-1 а), "сприяння будь-яким способом іноземній державі, що воює з Союзом РСР" (стаття 54-3). Тривала співпраця з німецькими окупантами підпадала якраз під такі визначення. Крім цього, всіх заарештованих звинувачували у шпигунстві на користь фашистської Німеччини.

Серйозність обвинувачень, напівголодне утримання, фізичні тортури та інші методи впливу були спрямовані на те, щоб психологічно зламати арештованих і добитися від них потрібних слідству показів. Можливо, саме такі заходи привели до того, що всі співробітники німецьких окупаційних установ у Корнині визнали себе членами Організації українських націоналістів, правда не вказали якої саме - бандерівської чи мельниківської.

Варто зазначити, що саме в цей час Організація українських націоналістів під керівництвом Степана Бандери та її воєнний підрозділ УПА становили серйозну силу, яка протистояла як фашистській Німеччині, так і радянській імперії. Для їх компрометації органи НКВД намагалися всіх німецьких прислужників одночасно назвати і українськими буржуазними націоналістами та приписати їм воєнні злочини гітлерівців, у тому числі участь у масових розстрілах мирних жителів. Таким чином борцям за самостійність України радянська пропаганда приписувала неіснуючі за ними гріхи і намагалася дискредитувати весь визвольний рух в очах населення та світової громадськості. Напевне, саме такий випадок стався з корнинськими поліцаями і співробітниками німецьких установ. Усі вони, навіть французи, як у випадку з В.Преваром, визнали себе українськими буржуазними націоналістами і дали покази, що пішли на співпрацю з німецькими окупантами за завданням ОУН.

Для тих, хто визнав себе українським націоналістом, було застосовано м'якшу міру покарання - незважаючи на явну співпрацю з німецьким окупаційним режимом, за що передбачався розстріл, їм було пред'явлено звинувачення в "пропаганді і агітації, яка полягає в заклику до повалення, підриву або послаблення радянської влади" (стаття 54-10) і "участь в організації, утвореній для підготування або вчинення одного із злочинів, передбачених у цьому розділі" (стаття 54- П). По цих статтях було передбачено значно меншу міру покарання: згідно зі статтею 54-10 - від розстрілу до трьох років ув'язнення, а у статті 54-11 записано норму, яка давала слідчим право дуже широкого вибору покарання - від розстрілу до шестимісячного ув'язнення.

13 квітня 1944 року воєнний трибунал Першої танкової армії засудив чотирьох співробітників німецьких окупаційних установ у Корнині, у тому числі і Валентина Превара до розстрілу за статтями 58-1 пункт "а", 58-10, 58-11 Кримінального кодексу РРФСР, а Володимира Медведчука - до 8 років ув'язнення і 4 років заслання за статтями 58-10 і 58-11 КК РРФСР.

Чому на території УРСР звинувачували і судили за Кримінальним кодексом РРФСР не досить ясно, можливо, у воєнний час таким тонкощам військові не надавали особливого значення, тим більше, що Перша танкова армія прибула в Україну з Росії. Але, оскільки стаття 58 Кримінального кодексу РРФСР відповідала статті 54 КК УРСР, то в деяких матеріалах пізніших часів згадується, що В.Н.Медведчук був засуджений саме за нею. Ця стаття має назву "Контрреволюційні злочини".