Дмитро Чобіт - Нарцис, або штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука

Одночасно із цією історією Конституційний Суд України під тиском української громадськості та міжнародних організацій змушений був визнати неконституційними перше і друге запитання, які виносилися на всеукраїнський референдум, а без них його результати не мали жодного реального значення та підривали і так невисокий авторитет Л.Кучми, що не могло його не турбувати.

Як наслідок, теплі і майже батьківські стосунки В.Медведчука і Л.Кучми явно охололи, а в результаті питання про спадкоємця відійшло на задній план.

18-19 березня 2000 року в Палаці "Україна" проходило чергове шоу під назвою "Людина року - 99", у якому найактивнішу участь завжди брали лідери об'єднаних соціал-демократів, щорічно стаючи його лауреатами трохи не в усіх номінаціях. Вперше за останні чотири роки президент не був присутній на церемонії. Це був недобрий знак для олігархів. Однак приємною для В.Медведчука стала нагорода - статуетка "Прометей - престиж політичного лідера року". До цього політичним лідером визнавався президент України Л.Кучма. Навіть у самій процедурі нагороди спостерігалася тенденція до спадкоємності.

Зауважмо: Віктор Медведчук став першим, чиє ім'я було назване як реального кандидата на виборах президента України 2004 року. Ясна річ: кореспондент радіостанції "Бі-бі-сі", який весною 2000 року брав інтерв'ю в Леоніда Кучми, добре знав про це і запитав його, що він думає про своїх наступників. На це Л.Кучма відповів: "Я про себе думаю, а іншим не раджу". Ці слова В.Медведчуком були сприйняті як застереження, висловлене персонально на його адресу, бо інших кандидатур ніхто серйозно не обговорював.

Крім словесного застереження, Л.Кучма здійснив низку інших вагомих кроків для нейтралізації небезпечних тенденцій. Серед них найбільш дієвою і гучною стала так звана департизація органів державної влади. Одного квітневого дня 2000 року всі губернатори областей нараз склали свої партійні повноваження і звернулися з відповідним листом до президента. У цьому листі керівники скаржились, що "окремі політичні сили та їх лідери все частіше роблять спроби підминати під себе органи влади… Більш того, з метою посилення тиску на місцевих керівників щодо кадрових призначень представники окремих партій активізували у засобах масової інформації критику владних органів". Важко повірити, щоб такі радикальні дії лідерів областей не були попередньо погоджені. Фактично головним вістрям "кампанія департизації" була спрямована проти СДПУ(о). Особливо боляче вона вдарила по її вотчині - Закарпаттю, де всі керівники районів та чиновники різного рангу за прикладом глави обласної адміністрації В.Балоги вийшли з СДПУ(о). Причому вчинили вони так першими в Україні ще до знаменитого листа всіх губернаторів.

Безумовно, що це був дуже сильний удар по партії Суркіса-Медведчука. До цього слід додати постійне прослуховування їх телефонних розмов, про що свідчать Мельниченкові плівки. Таким чином, несподівано "солодка парочка" олігархів потрапила під ковпак стеження і владний прес. Над їхніми рожевими планами нависли небезпечні хмари: замість президентського крісла на горизонті замаячіла президентська сокира. Все це не могло не викликати дуже серйозної стурбованості.

Незабаром, після висловленого застереження Л.Кучми та його рішучих кроків, обережний Віктор Медведчук у близькій об'єднаним соціал-демократам газеті "Власть й политика" від 29 квітня 2000 року заявив: "Я чесно і відверто стверджую, що потягів до найвищої посади в державі й думок про це у мене немає й не може бути. З об'єктивних і суб'єктивних причин". Треба думати, що це був вимушений тактичний хід. Адже В.Медведчук не розстався з рожевою мрією про власне президенство. Орган СДПУ(о) "Наша газета" та інші видання об'єднаних соціал-демократів продовжували розкручувати імідж Віктора Медведчука, називаючи його "одним з основних претендентів на посаду президента на виборах 2004 року".

Близька до СДПУ(о) газета "День" 14 серпня 2001 року навела слова керівника фракції об'єднаних соціал-демократів Олександра Зінченка: "Партія не приховує: ми йдемо до президентських виборів 2004 року зі своїм кандидатом, і це лідер партії Віктор Медведчук".

Для забезпечення успіху В.Медведчук та його прихильники вже тепер розгорнули досить продуману і потужну кампанію із залученням внутрішніх і зовнішніх можливостей. Вони намагаються пробитися в "Соцінтерн" і шукають підтримки впливових політичних і фінансових груп за кордоном.