Омелян Нестайко - Великі міфи імперії

Пізніше Москва «захопила» новгородців, саме їх, а не тільки новгородську землю. Як відомо, новгородці були примусово переселені до Московщини. Таку ж долю пережив і Псков. Ще пізніше була етнічно знівельована Смоленщина - земля білорусів, якій уже ніколи не судилось повернутися до своїх коренів. Виникло змішане фіно-угорське туловище з «пришитою» слов'янською, етнічно чужою основній масі народу, головою - Новгородщиною і Смоленщиною. У XVI-XVII століттях, за даними Н.Загоскіна, що їх наводить Р.Пайпс, - 77,1% дворян, [149] [149] Пайпс Р. Россия при старом режиме. - М.: Независимая газета, 1993. - С.240. а за даними В.Ключевського - 67% [150] [150] Ключевский В.О. Курс русской истории. - М.: Гос. соц.-экон. изд-во, 1937. - Ч.ІІ. - С.210. були чужого походження. У наступному столітті їх частка зросла за рахунок козацької старшини і німців. Постала справжня етнохимера, яка виявилася дуже живучою і не менш афесивною. Відчуваючи своє чужинство серед європейських народів, відповідала їм недовірою і ворожістю. Вона прийняла обрядову сторону православ'я, замішану на маніхейській єресі. Значна частина народу дотримувалася своєрідної імітації християнства, де ці тенденції офіційної релігії були доведені до крайності. Усі разом вбачали у Заході втілення зла, з яким треба боротися. Окрім цього, сільське населення черпало багато норм моралі, звичаї, організацію побуту з якихось прадавніх племінних традицій. Росіяни - єдиний народ в Європі, що не знав інституту сім'ї у християнському розумінні. Її замінив родинний гуртожиток під одним дахом, де деспотично панував старійшина або большак. Аморальність серед членів такої родини, тобто сімейної общини, доходила іноді небувалих драстичних форм.

Вищі верстви населення, особливо їх ядро - «столбовые дворяне», були під впливом звичаїв і політичної культури Сараю. Від Петра І розпочинається нагальна зовнішня європеїзація дворян за допомогою варварських методів: насильно стрижуться бороди - символ московської правовірності, міняється одяг. При дворах з'являються перуки, короткі до колін штанята, панчохи і мешти зі срібними клямрами. Одяг, проте, не міняє суті: прислугу б'ють, як і били по зубах, залежно від настрою, а «мужиків» обкладають киями на конюшнях за найменшу провину. Підкреслено західний одяг асоціювався у людей низького стану із Заходом. Настав соціально-культурний розрив. Пізніше європеїзація у дворян пішла легко. Стало модно виїздити за кордон. Примітивна російська культура не витримувала конкуренції у зіткненні з західною. I уже на початку XX століття західна стала домінуючою (в зовнішніх проявах) серед дворян.

Починаючи з другої половини XIX століття, швидкими темпами розвивається промисловість. Розширюється мережа освітніх закладів різних рівнів. Росте кількість міського населення за рахунок села. Власники підприємств часто поселяли новоприбулих робітників у бараках, щоб таким способом вирішити житлове питання, а це призводило до ще більшого відчуження від міського населення. Погляди і ментальність селянського середовища, з якого вийшли новоспе-чені робітники, у цих умовах не зникали,а навпаки, поглиблювались. Процес інтенсивного поповнення міст і промислових селищ за рахунок «глубінкі» продовжується до початку першої світової війни.

Наші уявлення про російське суспільство доповнюються враженнями галичан, які до 1917 року вчилися у російській столиці. Саме їх, як живих свідків, можна було зустріти ще на початку 70-х років минулого століття. Перебувало їх там чимало, у тій Мецці москвофілів. Більшість боляче пережила втрату ілюзій стосовно Росії і москалів, побачивши їх під час розрухи в «натуральному» вигляді. Москвофільські ілюзії в одних розвіялися, в інших значно послабилися. Власне, ті галичани розповідали, що їм відразу впадало у вічі в Росії - різка відмінність у зовнішньому вигляді мешканців міста: інший фізичний тип, європейський або європеїзований одяг в одних і абсолютно інший у решти населення. Останні парадували у косоворотках, опущених поверх штанів, чоботах і кашкетах (фуражках), подібних до шоферських. На ринку (базарі) спостерігалася інша картина: сіра маса людей в лаптях, у високих не то шапках, не то капелюхах і свитах незрозумілого крою. Нічого спільного з гомінкими українськими ярмарками, жодних веселощів у людей, погляди непривітні.

Це були різні світи, а одяг лише вказував на глибокі цивіліза-ційні відмінності. Прийде час, і вони проявляться в формах, про яких не вичитаєш в Апокаліпсисі. До речі, вуличний пейзаж російських міст не пройшов повз увагу В.І.Лєніна, наштовхнувши його на цікаві висновки: «Є дві нації в кожній сучасній нації - скажемо ми всім націонал-соціалам. Є дві національні культури в кожній національній культурі». [151] [151] ] Ленін В.І. Критичні замітки з національного питання // Повн. зібр. тв. - К.: Вид-во політ. л-ри України, 1972. - С.126.