Омелян Нестайко - Великі міфи імперії

А ось спогад студента-українця, який проходив практику на ткацькій фабриці в Москві на початку 20-х років XX століття: «Приміром, якийсь Куткін, учень школи ФЗН, брався мені «розтлумачувати», що, мовляв, Росія має стільки клопоту з хохлами, залучаючи їх до культури, освіти й виводячи зі стану дикунського життя, а вони бач, невдячні, забрали собі в голови якусь відокремленість. Він, напівписьменний, хтозна чи й маючи хоч найменше уявлення про історію, твердо усвідомив, що хохол - це тупе непокірне бидло. І так усі москалі, як кажуть, від сопливого до професора, були переконані у своїй культуртрегерській місії стосовно інородців взагалі і українців зокрема». [144] [144] Козуб І. Доба і доля. - Київ-Торонто-Едмонтон: Канадський інститут українських студій, 1996. - С.244.

Цікаві також спогади Г.Вінського. Він народився в Україні через 102 роки після переходу Лівобережжя під «царську руку» (1756 р.). Його погляди на московське суспільство ще не просякнуті чужою ідеологією. Г.Вінського вражає брутальність у взаєминах між людьми, погорда до слабших, ксенофобія, ворожість до усього іноземного. Духовенство малоосвічене, низького морального рівня, що сприяло появі усіляких відхилень від православної віри. Відчувається, що Г.Вінський знає досконало московське життя, оскільки прожив там більше 40 років. Його вразив контраст між умовами, в яких він виростав в Україні, і тими, в яких жив пізніше. Згадує, що в Україні: «відкритість і дружелюбство були притаманні всьому народу. Святкувати, веселитися, співати, танцювати - любили усі; вміли відчувати музику. Любили гарно одягатися; чистота і охайність була повсюдна… До віри мали малоросіяни душевну схильність…». [145] [145] Винский Г.С. Мое время. - СПб., 1914. - С.24-25. Різка відмінність між побутом в Україні і Московщині кидалася у вічі всім чужинцям, котрих доля чи службові справи змушували побувати в тих краях, але це вже тема іншої розмови. Одним із показників близькості культур є частота міжетнічних шлюбів. Наукові дослідження А.Пономарьова засвідчують, що: «В цілому в Україні в кінці XIX до початку XX століть міжнаціональні шлюби не перевищували двох процентів; в окремих етнорайонах вони практично не укладались зовсім». [146] [146] Пономарев А.П. Межнациональные браки в УРСР и процесс интернационализации. - К.: Наук. думка, 1983. - С.58. Згадані два відсотки з'явилися за рахунок великих промислових центрів, де «інтернаціоналізація» руйнувала етнічну свідомість недержавних народів. І далі: «…міжнаціональні шлюби рідко укладалися навіть з представниками споріднених народів, які мали давні етнокультурні зв'язки, наприклад між українцями і росіянами». [147] [147] Пономарев А.П. Межнациональные браки в УРСР и процесс интернационализации. - К.: Наук. думка, 1983. - С.58.

Тут ми змушені відступити від теми, щоб віддати належне традиції, започаткованій російськими істориками, - підкидати читачеві висновки, протилежні дійсним фактам. А.Пономарьов стверджує, що на заваді міжетнічним шлюбам стояли своєрідність сімейно-побутового укладу, звичаїв, обрядів, одягу, естетичних норм та місце жінки в сім'ї. Цей перелік відмінностей між етносами цілком достатній, щоб говорити навіть про приналежність до різних цивілізацій. А.Пономарьов пише: «В українській сім'ї в силу певних історичних умов (зв'язаних, наприклад, з частими війнами, виникненням козацтва, внаслідок чого жінка змушена була протягом тривалого часу очолювати сім'ю) становище жінки було більш незалежним». [148] [148] Пономарев А.П. Межнациональные браки в УРСР и процесс интернационализации. - К.: Наук. думка, 1983. - С.70. Про яку тоді спорідненість може йти мова? Йдеться про різні, і то цілком різні народи! Але нині, як і колись, російські ідеологи не відступають ні на йоту від намагань задурманити хохлів пустопорожніми фразами, нафаршированими ідеологією з імперським підтекстом.

Ми простежили історію виникнення російського народу за офіційною історичною літературою. Не обминули народної культури, побуту, релігії, антропології і навіть генетичних особливостей. Завдяки цим даним вимальовується образ народу, основу якого склали фіно-угорські племена, якими оволодів і остаточно зцементував мізерний прошарок завойовників із Русі, підсилений місцевим елементом. У свою чергу, він потрапив під переможний вплив Золотої Орди, від якої навчався великого мистецтва імперської політики і твердо засвоїв непорушні принципи єдиновладдя.