Омелян Нестайко - Великі міфи імперії

Генетика - наука в повному розумінні цього слова, і дослідження ведуться науковими методами у лабораторіях. Ні майстерне викривлення фактів, ні відважна брехня російських істориків у живі очі завдяки результатам генетики уже не спрацюють.

Цікавими є етнокультурні українсько-російські стосунки на побутовому рівні: як народи спілкувалися між собою, наскільки ці стосунки були дружніми тощо, тобто різні сторони міжетнічного співжиття. Необхідно відразу внести корективи до літературного вислову «російсько-українські». Сусідні етноси іменували себе прізвиськами, і якщо бути точним, то треба писати «кацапсько-хохлацькі». Але етика писаного слова не дозволяє в наші часи писати так, як говорив і думав народ. Виявляється, що сусідні народи між собою майже не спілкувалися, не проявляли жодного зацікавлення один одним. Тому у взаємних оцінках були нерідко однотипні і несправедливі. Це засвідчує перероблений С.Руданським народний анекдот про кацапа і його дитину, де «звів кацап християнина, зарізати хоче». Семилітний синок «кацапа» не може дочекатися, коли батько заточить ножа і позбавить життя свою жертву:

Да полна уж тачить, батька!…

Будет с нево, будет…

Режь же, батька!

То-то любо,

Как трепаться будет. [140] [140] Руданський С. Твори. - Львів: НТШ, 1908. - Т.III. - С.108-109.

Співомовки С.Руданського, складені на основі народних анекдотів, широко відомі в Україні. У них наш народний характер: насмішливо-добродушний до чужих і своїх. Перед нашими очима проходить ціла галерея представників різних національностей, які жили в тогочасній Україні: мазур (поляк), єврей, циган. Усі потрапляють включно з українцями у смішні ситуації, але в жодному випадку це не принижує їх людської гідності. А тут така зневага до «кацапа»!

Він - абсолютно чужа людина, що «звів християнина», тобто сам не християнин.

Емігрант Валентин Сім'янцев ось так пише про українсько-російське пограниччя: «І протягом століть, принаймні до революції, не було випадку, щоб хтось взяв собі за жінку з тих осель або наша дівчина вийшла заміж до них. Були на Харківщині оселі, де тільки річка ділила українців від москалів, але ні подруж, ні кумівства не було поміж сусідами». [141] [141] Сім'янцев В. Роки козакування. - Філадельфія, 1976. - С.399. Можна, звичайно, не довіряти емігрантові, який у свій час воював з москалями. Тому звернемося до суджень Володимира Жаботинського, відомого сіоністського лідера: «Є на цій межі села (українсько-російське пограниччя, Харківська і Воронезька області. - Авт. ), де на одному березі річки живуть «хохли», а на другому - «кацапи». Живуть споконвіку поруч і не змішуються. Кожна сторона говорить по-своєму, одягається по-своєму, зберігає окремий свій звичай: цураються один одного, не розуміють і не шукають взаємного розуміння». [142] [142] Цитуємо за: Огонек. - 1996. - №11.

Ці погляди Жаботинського знайшли підтвердження у праці Л.Н.Чіжікової, котра очолювала в 1966 році загін комплексної експедиції Інституту етнографії Академії Наук СРСР з етнографічного обстеження українців і росіян у східних районах України. Обстежувалися Путивльський, Велико-Писаревський, частково Охтирський райони Сумської області і Чугуєвський район Харківської області, де протягом століть жили поруч українці і росіяни, не змішуючись. Більш інтенсивне «зближення» розпочалося у роки совєтської влади. В минулому ці народи жили відокремлено, дуже рідко доходило до змішаних шлюбів. Українці називали росіян кацапами або москалями, а росіяни, в свою чергу, українців - хохлами. Українська меншість, що потрапила під вплив російського населення, називала себе самокритично з відтінком самоосудження «перевертнями». Ця назва побутувала у старшого покоління до наших днів: «Ми не рускі, ми не українці, ми перевертні».

За даними Всесоюзного перепису 1926 року в с. Ніцаха Харківської губернії нараховувалося 39 українських і 349 російських сімей. Ніцахські українці поступово асимілювалися і через деякий час втратили національну ідентичність. «Наші діди були хохлами, - розповідає мешканець села Кучеренко (1890 року народження), а ми суміш, перевертні. Поступово наша мова змішалася з рускім (языком - Авт. ), живемо між москалями і розмовляти стали по-москальськи». [143] [143] Чижикова Л.Н. Об этнических процессах в восточных районах Украины: По материалам экспедиционного обследования, 1966 г. // Советская этнография. - 1968. - №1. - С.18-25. Зауважимо, що у всіх виданнях так званої Академії Наук УРСР, якщо в старих текстах зустрічається етнонім «москаль», услужливо пояснюється, що це означає - солдат. У цьому можна переконатися, глянувши на примітки до шевченківської «Катерини».