Омелян Нестайко - Великі міфи імперії

До «черкасів», так називали українців у Московії в XVII столітті, ставилися як до чужих і називали «поливанцями», оскільки обряд хрещення у нас відбувався через поливання голови дитяти свяченою водою, тоді як у них дитину занурювали у воду. Інколи московські попи внаслідок надмірного вживання горілки топили дітей, тобто хрестини закінчувалися панахидою. Мали місце випадки, коли бралися перехрещувати «черкасів», котрі, на їх думку, були хрещені «неправильно». Як бачимо, у той час, коли ідея «єдинокровного братства» ще не визріла в умах московської еліти, ніхто українців братами не називав, вживалася тоді назва «черкаси».

Специфічною була реакція значної частини народу на церковні реформи патріарха Нікона, які він проводив у середині XVII століття. Одним з його заходів було виправлення церковних книг, в яких були допущені численні помилки. Московське духовенство і ченці-переписувачі не були перевтомлені науками, тому не могли похвалитися високою грамотністю. До виправлення книг були запрошені ченці з Києва. Зустріли їх вороже, прозвали «нехаями». Ці знов відповідали їм насмішками над московським невіглаством. Дехто навіть припускав, шо причиною церковного розколу стала поведінка київських ченців. [101] [101] Харлампович К.В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. - Казань, 1914. - Т.1. - С.IV. Звичайно, що це не могло бути причиною однієї з найбільших трагедій російського народу.

Одним із реформаторських заходів патріарха Нікона було введення звичаю (з 1654 р.) хреститися трьома пальцями замість двох, як було раніше. Однак ці дуже позірні християни по-дикунськи запротестували. Московське суспільство було переконане, що Москва є третім Римом, тобто центром правдивого християнства, і деякі реформи патріарха Нікона зрозуміли, як намагання наблизитися до католицизму.

Самоізоляція московської церкви посилювалася месіянською ідеєю нести у світ «правдиве християнство». «Розкольники», як їх стала пізніше називати офіційна православна церква, або старовіри звинувачували патріарха Нікона в запроданстві на користь католицизму. Вони оголосили його перевтіленим сатаною і відмовились виконувати його настанови. Таке ж ставлення проявляли до царя і держави. Репресії з боку церковної ієрархії і царської влади проти них закріпило розкол у московському православ'ї. У відповідь розкольники здійснили масові акти самоспалення, вважаючи це мучеництвом во ім'я «правдивої віри». До початку 1690 року таким чином загинуло близько 20 тисяч людей.

Самоспалення як вияв протесту проти репресій траплялося до початку XX століття.

Кількість людей, котрі закінчували життя самогубством через спалення одноразово, сягала страшної цифри - 2700 осіб. [102] [102] Энциклопедический словарь / Брокгауз и Ефрон. - СПб., 1900. - Т.26. - С.294. У старовірів ще більш яскраво проявлялося маніхейство, ніж в офіційній церкві. І.Яковенко у статті «Критика исторического опыта» пише: «Маніхейство старовірів виходило із одвічної боротьби Росії із Заходом. І зло для них було західного походження, а суспільство - полем споконвічної боротьби багатих і бідних (! - Авт. ). В уявленні про Зло старовіри включили елементи утилітаризму, пристрасті до земних благ, «утроби», котра стала уособленням пороків. Тут доречно згадати про нашу інтелігенцію з її ставленням до «обивателя», «ковбаси» та ідеями про те, що «людина вище ситості». [103] [103] Яковенко И. Критика исторического опыта // Знание - сила. - 1993. - №5. - С.47. У московській свідомості зло, яке втілене в Заході, залишилось незмінною домінантою протягом століть. Незмінною залишалася ненависть до людей, від яких це зло і з якими треба боротися до повного їх знищення.

Фанатична ненависть старовірів до невід'ємних інститутів усякого нормального суспільства відіграла трагічну роль в російській історії XX століття і виникнення в цій частині світу Царства Сатани. У зв'язку з цим зупинимо свою увагу на організації старовірського руху, завдяки якій їм вдалося зберегти свою віру, незважаючи на нелюдські переслідування, протягом понад двох з половиною століть.

Старовіри своїм ставленням до влади створювали сприятливе середовище для багатьох політичних і соціальних виступів. Московський історик О.Шахназаров пише: «Усі соціальні потрясіння кінця XVII-XVIII століть були пов'язані з розколом на «ніконіанство» і «старовірство». Першим повстав Соловецький монастир. Через три роки Степан Разін. Наступили бунти стрільців у 1682 і 1698 роках, бунти на Дону 1687 і 1698 рр., у Саратові - 1693 р., на Північному Кавказі - 1695 року. В першій чверті XVIII ст. - Астраханський і Тарські бунти. Почалося затяжне повстання Кондратія Булавіна на Дону. Згодом - повстання Ємельяна Пугачова». [104] [104] Шахназаров О.Л. Старообрядчество и большевизм // Вопросы истории. - 2002. - №4. - С.73.