Омелян Нестайко - Великі міфи імперії

Митрополит московський Макарій описав життя іншого митрополита - Феодосія, що свого часу прагнув підняти моральний і освітній рівень московського попівства, однак викликав велике невдоволення та спротив, оскільки у священики йшли люди, котрі не хотіли заробляти працею на хліб насушний. Вони не розуміли своїх обов'язків і думали тільки про доходи, які забезпечував їм священичий сан. До речі, це діялося не в глухій провінції, а в самій Москві, котра мала «сорок-сороків» церков. Особливо виділялися вдівці-священики, і диякони, які вели розпусне життя. Тому всякі спроби митрополита Феодосія в оновленні церковного життя наштовхувалися на шалений опір. Священики (якщо можна так їх називати) почали його проклинати. Це зробило на нього таке прикре враження, що він залишив митрополичий престол (1464 р.). [87] [87] Макарий, Митрополит Московский. История русской церкви. - СПб, 1887. - Кн.I. - С.55. Цей же автор, пишучи про XV-XVI століття, стверджує, що: "росіяни тоді майже не знали своєї віри… Самі пастирі церкви переважно ледве вміли читати і писати і в колі архипастирів зустрічалися особи, котрі були не в змозі відповісти, скільки було євангелістів…" [88] [88] Цитуємо за: Гордиенко Н.С. Крещение Руси: факты против легенд и мифов. - Л.; Лениздат, 1986. - С.116-117.

Пройшло ще майже 100 років, а церковне життя не змінилося на краще. У Стоглаві, [89] [89] Стоглав - назва церковного собору 1551 року, постанови котрого зі ста глав нормували внутрішнє церковне життя і його стосунки з владою та суспільством. зокрема, говориться: «… в церквах Божих в соборних і парафіяльних стоять в шапках… і гамір, як у корчмі, стоїть і «сороміцькі словеса»… співу божественного не чути в гомоні». [90] [90] Жданов И. Материалы для истории Стоглавого собора // Журнал Министерства Народного Просвещения. - 1876. - Т.7. - С.77. Оскільки прихожани нудьгували під час довгого стояння, духовенство самовільно ввело прискорений порядок богослужения: одночасно дяк читав, диякон говорив октенію, а піп «возгласи». [91] [91] Ключевский В.О. Сочинения: В 8 т. - М.: Госполиздат, 1957. - Т.III. - С.302. Возгласи - це закінчення молитов, котрі піп виголошує підкреслено голосно. У результаті створювалась така какофонія, що нічого не можна було зрозуміти. Згідно зі Стоглавом багато церков було без священиків, їх часто будували позірні християни під впливом страху, а потім забували. У діючих церквах, де відбувалися богослужіння, попи і церковні причетники пиячили і навіть билися.

До середини XVII століття в Московщині у церквах висіли не загальні ікони, а ті, що належали окремим сім'ям, і молитися до них мали право тільки близькі родичі. Від ікон вимагали здійснення прохань для сім'ї. Якщо цього не було, їх карали, вішаючи зображенням до стіни чи верх ногами, або виносили з церкви, або били різками. [92] [92] Бушков А., Буровский А. Россия, которой не было - 2. - Красноярск: Бонус, М.: Олма-Пресс, 2001. - С.295.

Велика кількість монастирів в Московщині зовсім не свідчила про віру і народне благочестя. Як тільки монастир ставав відомим, він заповнювався волоцюгами, п'яницями, неробами. Там рідко відбувалися богослужения. Часто майно, яке батьки дарували монастирю, відбиралося їх дітьми. Той же Стоглав свідчить, що в багатьох монастирях ігумени і архимандрити купували собі місця, не знали богослужень, жили собі втішно за рахунок монастирських маєтків. Однак не всім монахам жилося добре, а тільки вибраним, тим, що мали привілеї і були наближені до монастирського начальства, їм водили жінок, був також звичай ходити митися в лазню разом з черницями. [93] [93] Костомаров Н.И. Очерки домашней жизни и нравов великорусского народа в ХVІ-ХVІІ столетиях // Собр. соч. - СПб., 1906. - Кн.8. - С.81. Водночас Московщиною блукало багато чи то монахів, чи то волоцюг: одні носили ікону, запевняючи, що вона чудотворна, інші твердили, що їм з'явилася свята П'ятниця, ще інші пророкували майбутнє і, користуючись забобонним страхом, вимагали у людей якісь пожертви.

Відомий історик М.Костомаров, описуючи буденне життя людей XVI-XVII століть, згадує, що Патріарх Філарет звинувачує служилих людей, які, відправляючись у віддалені місця на службу, залишали кредитору власних жінок з правом співжиття з ними (!!! - Авт. ). Якщо чоловік не викупив жінку у призначений термін, то кредитор продавав її «для блуду» іншому, а той, у свою чергу, наступному. Митрополит Філарет скаржиться, що деякі православні перебувають в «блудному» співжитті з рідними сестрами і навіть з матерями і дочками (!!! - Авт. ). «Цього навіть не було у поганів, котрі не знають Бога», [94] [94] Костомаров Н.И. Очерки домашней жизни и нравов великорусского народа в ХVІ-ХVІІ столетиях // Собр. соч. - СПб., 1906. - Кн.8. - С.89. - додає він. Читаючи таке, не ві-риться власним очам. Не зустрінете такого явища навіть у первісних племен Амазонії чи Австралії. Виняток становила звиродніла цивілізація інків. Нагадаємо, що ці факти мали місце 600 років після хрещення Русі! Не забуваймо, хрещення Русі, зовсім не означає хрещення Московщини! Подібні явища в Україні, за нашими матеріалами, не траплялися.