Володимир Сергійчук - Український Крим

Роксолани в IV ст. заселяли майже всю українську територію в сучасних етнографічних межах, окрім крайніх північних частин. Щільно заселяючи, як осілий хліборобський народ, ціле північне побережжя Чорного і Азовського морів та Крим, черпаючи державницькі і цивілізаційні почини від Боспоро-Кіммерійської чи то Понтійської держави, роксолани мали свою вироблену високорозвинену матеріальну і духовну культуру. Вони були мореплавцями і навіть у своїх символічних знаках вживали морську атрибутику: котви, линви тощо. Нарешті, роксоланам належить стрічкове знакове письмо з IV ст., знайдене в Ольвії, Євпаторії і Керчі на кам'яних плитах. Знакове письмо роксолан було попередником глаголиці і, правдоподібно, тими «руськими письмами», які згадує Костянтин (Кирило) під час свого перебування в Херсонесі в 860 році.

З цього приводу, до речі, відомий дослідник української старовини Іван Огієнко зазначав, що Костянтин знайшов тут «Євангелію та Псалтиря, написані «руською» мовою». Це були переклади з грецької на східнослов'янську, точніше — на мову київську, потрібних для богослужіння уривків з Євангелія та Псалтиря» (Огієнко І. Руські переклади в Херсонесі в 860 році // Ювілейний збірник на пошану академіка Дмитра Йвановича Багалія. — Київ, 1927. — С. 377).

Але св. Костянтин (Кирило) не тільки знайшов у Херсонесі книги, писані «руськими письменами». Він описує свою зустріч тут з місцевими жителями-русичами, які живуть тут цілими кварталами, розмовляють руською мовою…» (Міндюк О. Українці — корінний народ Криму. — К., 2000. — С. 18).

Отже, в Криму вже на той час використовувалася мова предків українців, бо, як підкреслює І. Огієнко, «Костянтин, прибувши до Херсонесу р. 860, вчився тут київського наголосу та вимови» (там само. — С. 377).

Очевидно, що сама поява предків українців у Криму за таких обставин мала відбутися значно раніше, аби тут уже могла вкоренитися «київська мова». Академік Михайло Грушевський, використовуючи різні джерела, пише так:

«При кінці IV віку по Христі маємо на се виразні звістки, що тоді сі племена східних слов'ян, від котрих пішли українці, стали поширюватися на полудні — і, йдучи з півночі, почали наближатися до Чорного моря, трохи пізніше вони вже напевно займали приблизно ті краї, в яких живуть тепер, і тільки на схід в Донеччині, на Кавказі, в Криму розселилися в пізніших віках» (Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. — К., 1991. — С. 39).

Отже, там розселялися східні слов'яни — русичі — предки українського народу. Ті, кого сьогодні наші північні сусіди видають за «исконных русских».

До речі, назва предків українців — русичів — у візантійських хроніках зустрічається ще з VI ст. І що надзвичайно важливо: перше уявлення середньовічних візантійських літописців про руських пов'язується саме з Кримським півостровом (Надинский П. Н. Очерки по истории Крыма. — Сімферополь. 1951. — Ч. 1. — С. 46). Наприклад, візантійський письменник Євстахій у XII ст. ставив знак рівності між таврами і руссю, вказуючи, що «таври чи роси» жили біля «Ахіллового бігу», тобто неподалік Тендрівської коси. Арабський географ Едрізі в 1153 році називав Керченську протоку «гирлом руської ріки». Він знав також місто «Россію» недалеко від нинішньої Керчі (там само. — С. 46).

Як свідчать середньовічні карти, на території Криму багато назв поселень пов'язано з перебуванням там руських: «Косаль ді Россіа», «Рос», «Росіа», «Рософар», «Россо» (Тендрівська коса), «Россіка» (поблизу Євпаторії) та ін. (там само. — С. 47).

Цілком очевидно, що ці назви набули поширення на півострові набагато раніше. Можливо, ще з середини VI століття, коли в східних хроніках уже згадуються руси («народ рос»), що мешкають на північ від Азовського моря (Крисаченко В. Історія Криму в джерелах і документах. Ч. І. Античність і середньовіччя. — Чернівці, 1998. — С. 252).

Аналізуючи повідомлення арабомовного вченого-енциклопедиста першої половини Х століття Ібн Русте про те, що країна русів («ар — русійї») знаходиться на острові, оточенім озером, цей автор пише: «Звичайно, великою є спокуса вважати ним безпосередньо Тавриду — бо лише вона зусібіч оточена водою (Перекоп із зрозумілих причин практично може не враховуватися» (там само. — С. 204).

Підстави для такої гіпотези дає В. Крисаченку й досить давня традиція, починаючи ще від аль-Ідрисі (XII ст.) ототожнювати острів русів з Кримом (там само. — С. 204).

І Чорне море з IX століття стали звати Руським, тобто Українським. Так, арабський географ аль-Масуді в середині Х століття називає Чорне море Руським, бо, на його думку, ніхто, крім «русів», що живуть на одному з його берегів, не плавав на ньому, а цим племенем було ал-луд-аана, тобто давньоукраїнське плем'я уличів (Линдюк О. Українці — корінний народ Криму. — С. 191).