Исраэль Шамир: Єрусалимський синдром

Тому, хто не вміє запитати, відповімо: спокусник посилає людям страшне випробування — спокусу гординею. Якщо ти — геній духу, великий математик, шахіст, поет, ти можеш загордитися, і це напевно зіпсує твій характер і відносини з близькими. Якщо тобі чимось пишатися, ти можеш почати пишатися своїм походженням. Пам'ятай, що гординя — це сатанинська спокуса. Велич Авраама, Мойсея, Езри, Гіллеля і Христа була в їхній покірливості і смиренності. Власними досягненнями теж гріх пишатися, тим більше походженням або національною належністю, що ти одержав від народження.

В оповіданні Марка Твена «Людина, яка спокусила Геттисберг» описується маленьке святенницьке містечко на Середньому Заході, упевнене у своїй чесноті. Хитрий і злісний спокусник підбиває його добропорядних городян збрехати, аби одержати двадцять тисяч доларів, і вони ловляться на його гачок. Так гине добре ім'я міста, а долари виявляються фальшивими. Той же злий спокусник підбив нас, скромних синів скромних рахівників і книголюбів, приміряти шапку якщо не Мономаха, то Чорномора. Шапки виявляться фальшивими, а добре ім'я загине навіки.

Каббалісти і талмудисти спокушають нас повірити, що ми — від Бога, а інші люди — від сатани. Якщо одна сила прагне до світового панування і поневолення всіх народів, а інша — до братерства звільненого людства, яка з них — Бог, а яка — чорт? Вони самі добре розуміють, що штовхають євреїв у сатанізм, у сповідування культу сатани, якого вони кличуть своїм богом. Але ми відречемося від сатани з його перевагами і приймемо Господа, що хоче добра всім людям — палестинцям, росіянам, німцям і юдеям. У нас є простий критерій: Бог — за братерство людей, сатана — за панів і рабів.

А мудрому синові ми пояснимо докладно, відкіля взялася дивна ідея єврейського обранства. Вона заснована на грі слів і збігах. Народ, або етнос, — не те ж саме, що етнонім — назва народу.

Сам етнонім «єврей» — новітнього походження. Наші скромні прадіди, іди (звідси і «жиди») жили до минулого століття, забившись у вузьку щілину між двома великими цивілізаціями — російською православною і європейською. Основні заняття — посередник, лихвар, контрабандист, шинкар, орендар, шахрай, швець і кравець. Як і наші сусіди-цигани, наші предки були «злодії в законі», підтримували свою внутрішню солідарність, а всіх сторонніх вважали «лохами» і «фраєрами», яких треба «чистити». Наші предки були ще той даруночок. Не в нас одних. У нинішніх фіджийців дідусі були канібали, капітана Кука з'їли. Предки рейнських баронів жили грабунком, тортурами й убивствами. Дідусі американців торгували рабами і винищували індіанців.

На борту «Патрії» було мало не 2 тисячі біженців, в основному євреїв з Чехословаччини й Німеччини, вона стояла в Хайфському порту в листопаді 1940 року перед відправленням на острів Маврикій. Англія, суверен Палестини, не могла впустити таку кількість нелегальних іммігрантів усупереч волі народу Палестини, але не хотіла й загибелі євреїв — тому вона вирішила депортувати біженців на острів в Індійському океані до кінця війни. Але командування «Хага-ни», нелегальної єврейської організації бойовиків, згодом ізраїльської армії, вирішило зірвати висилку, а для цього вчинити вибух міни на борті «Патрії». Рішення схвалив «міністр закордонних справ» єврейської громади Палестини Черток-Шарет, відповідав за виконання Шаул Аві-гур, згодом один із керівників ізраїльської розвідки. Меїр Мардор підклав міну в днище корабля, і вона вибухнула близько 9 години ранку. Судно потонуло протягом 10-15 хвилин і з ним — 250 біженців.

Якби не низка випадкових факторів, жертв було б ще більше: «Хагана» хотіла підірвати набагато більшу міну, але порт охоронявся, і велику міну не змогли доправити на борт «Патрії». Не удалося їм підірвати міну і глибокої ночі — інакше, напевно, і вцілілих не було б. Бейт Цві пише: «З міркувань національної солідарності противники цієї акції мовчали», навіть коли сіоністи намагалися звалити провину на... англійців, які самовіддано рятували пасажирів «Патрії».

Точна доля «Струми» невідома, тому що вціліла тільки одна людина, але Бейт Цві вважає, що й тут диверсія вельми ймовірна (у наші дні зазвичай говорять, що її помилково торпедувала радянська субмарина). Сіоністське керівництво спокійно поставилося до загибелі біженців «Пат-рії». «Їхня жертва не даремна», — сказав Еліягу Голомб. «День (депортації біженців з) «Атлантика» був для мене чорнішим від дня (загибелі біженців) «Патрії», — додав він, чітко висловивши кредо сіонізму: нехай краще євреї загинуть, якщо вже не можна їх привезти до Ізраїля.