Петро Вольвач: Геноцид або чому зникають українці на неосяжних просторах російської Імперії?

Завдяки запорозькому козацтву Кубань за кілька десятиліть стала одним з найбільш впорядкованих та заможних регіонів Росії. В 1911–1915 р.р. на Кубані було 450 тис. селянських господарств. Поруч з Україною Кубань була одним з найбільш крупних і розвинених хлібодарних районів імперії. П'ятирічний обсяг продукції в той період становив: зернових — 3700000 т; олійних — 38000 т; тютюну — 33000 т; городніх культур — 350000 т. Розвиненими галузями до революції стали також садівництво та виноградарство. За кількістю худоби та його реманенту на 100 чоловік населення Кубань перевершувала і Україну, і Росію. Царський уряд надав кубанському козацтву значної автономії, хоч українське населення на Кубані за царських часів також було позбавлене національних прав і гніт асиміляції й русифікації тяжів над ним. Після лютневої революції 1917 року кубанське козацтво повело рішучу боротьбу за повернення колишніх прав і вольностей. Царські сатрапи як не старалися, але не змогли вибити з душ нащадків славетного запорізького козацтва пам'ять про Україну й любов до предківської землі. В короткочасний період свого існування Кубанська крайова Рада, а згодом Самостійна Кубанська Народна Республіка робила спроби порозумітися, налагодити зв'язки і укласти угоду з Центральною Радою. Проте, подальший перебіг подій як в Україні, так і на Кубані, порушив ці наміри.

В горнилі братовбивчої війни на Кубані загинули сотні тисяч кубанських козаків, поділених навпіл злочинними політиками між більшовиками та білогвардійцями.

Перепис 1926 року засвідчив, що у Північно-Кавказькому краї, незважаючи на величезні втрати, жило понад 3 млн. українців. З такою величезною козацькою силою більшовицька влада, яка на перших порах ще вміло маніпулювала гаслами розквіту національних культур та національного відродження на окраїнах імперії, мусила рахуватися. Тому в перше десятиліття існування Союзу, з 1922 по 1932 р.р., відбувалося українське відродження Кубані. Проте ті, хто добре знав комуністичну підступність і непослідовність, хто мав доступ до рішень різноманітних таємних конференцій, добре усвідомлювали, що це відродження тимчасове і мало на меті лише пропагандистські цілі та було розпочате з провокаційною метою.

Справжню сутність більшовицької політики в національному питанні висвітлюють настанови першого наркомнаца Йосипа Сталіна вождю світового пролетаріату В. Леніну, які він дав їх у дні творення Союзу. Листи ці стали відомі широкому загалу, лише після 1991 року, коли їх дістали з таємних архівів ЦК КПРС. А послужливий наркомнац з єфрейторською прямолінійністю радив: «За четыре года гражданской войны мы в виду интервенции вынуждены были демонстрировать либерализм Москвы в национальном вопросе… Молодое поколение коммунистов игру в независимость отказывается понимать как игру, упорно признавая слова о независимости за чистую монету. Окраины во всем основном безусловно должны подчиняться центру, т. е. если мы теперь же не заменим формальную (фиктивную) независимость формальной (й вместе с тем реальной) автономией, то через год будет несравненно труднее отстоять фактическое единство советских республик».

Ще в царській Росії Кубань, як багатий хлібодарний край, посідала одне з перших місць за розвитком шкільництва і ступенем грамотності населення. Навіть в роки громадянської війни (на 1 січня 1920 року) на Кубані діяли 1600 початкових шкіл, 240 вищих початкових, 151 середня та 124 професійних школи.

Українська національна революція 1917 року сприяла відродженню приспаного царизмом культурно-національного життя української Кубані. Етнічна ситуація в краї на той час була сприятливою для розвитку й поглиблення цього процесу. Незважаючи на сильний гніт русифікації, що тяжів над кубанцями; станичне та хутірське населення центральної Кубані впродовж століття розмовляло українською мовою.

Тому з перших днів падіння царської імперії розпочалося відродження українського шкільництва, а при допомозі Української Центральної Ради тут створюються хати-читальні та видаються українські щоденні газети. Таким чином, природний процес українізації Кубані започаткували ще Кубанська Крайова Рада та Самостійна Кубанська Республіка.

Їх падіння та встановлення радянської влади не змогли припинити національного відродження Кубані. Більшовики, аби не викликати повстання й масових заворушень в цьому регіоні, змушені були піти на тимчасовий компроміс. Сьогодні важко повірити в те, що на Кубані до 1932 року існувало 240 українських шкіл І та II ступенів. Функціонувала також ціла мережа курсів ліквідації неписьменності дорослого населення, в яких навчання велося українською мовою. Більше того, на кількох факультетах Кубанських політехнічного та медичного інститутів було запроваджено викладання українською мовою. Українською мовою готували фахівців кілька педагогічних та сільськогосподарських технікумів, велося діловодство в судах та станичних виконкомах.