Петро Вольвач: Геноцид або чому зникають українці на неосяжних просторах російської Імперії?

Так, у Ставропольській губернії в 1897 році зафіксовано 320 тис. українців (37 % усього, населення), а через 92 роки — лише 69 тисяч, тобто 2,4 %.

У Донській губернії наприкінці минулого століття українців було 720 тис. — 28 % усього населення, а в нинішній Ростовській області українців, згідно з переписом 1989 року, лишилося 178,8 тис. (4,2 %).

У Курській губернії українців наприкінці XIX ст. нараховувалося 530 тис. (23 %), а сьогодні їх там близько 1,7 %. І це при тому, що в результаті сталінської сваволі до Курської області наприкінці 20-х років відкраяли від України кілька районів заселених переважно українцями. Ще разючіша картина по Воронезькій губернії. В царській Росії в 1897 році там налічувалося 930 тис. українців (36 % від усього населення). За радянської влади, не зважаючи на те, що до області з України передали кілька українських районів, чисельність українців у 1989 році зменшилася майже у 8 разів і становила 122,6 тис. (5 %). Враження таке, що українці в цих областях просто вимерли.

За 92 роки значно знизилась питома вага українців у населенні Сибіру. В 1897 році у Тюменській, Тобольській та Єнисейській губерніях українці становили 20 %.

Тепер, за офіційною статистикою, наших земляків там 3,3 %. За переписом 1897 року, в Уссурійському краї було 25 % українців, а в Амурському — 20. В 1989 році частка українців в загальній кількості населення в цих регіонах становила відповідно 6,2 та 8,2 %.

Завдяки українському населенню в значній мірі відбувалось і відбувається нині освоєння та облаштування півночі та східного регіону Росії. За даними М.Якименка, який вивчав роль українців у залюдненні та господарському освоюванні Сибіру та Далекого Сходу з кінця XIX — початку XX сторіччя, у 1917 році за Уралом жило 748,6 тисяч українців. Завдяки тяжкій праці переселенців з України вже на той час в цих регіонах було створено величезні матеріальні цінності. Українці освоїли близько 500 тис. га цілинних земель та заснували декілька тисяч населених пунктів. Українські назви їх збереглися там ще й сьогодні. Переселенці з України принесли до Сибіру та Далекого Сходу способи обробітку грунту, започаткували вирощування там картоплі, огірків, помідорів, цукрових буряків та багатьох інших культур. Українці впровадили на Далекому Сході бджільництво, яке напередодні 1917 року стало значною статтею російського експорту. В тяжкій праці, нестатках та злиднях, від хвороб та незвичного клімату впродовж 1909–1913 р.р. померло більше третини переселенців.

Сьогодні саме ці райони є основними постачальниками нафти, електроенергії, лісу.

Незважаючи на шалений асиміляційний тиск, брак елементарних умов для розвитку національної культури, ще й сьогодні українці в цих регіонах є досить численною етнічною групою. Згідно з переписом 1989 року чисельність українців у Ямало-Ненецькому та Чукотському автономних округах становить відповідно 17,2 та 16,8 відсотки, Магаданській області — 15,4, Камчатській — 9,1. В Якутії сьогодні мешкає 7 відсотків наших земляків, серед народу комі — 8,3 відсотки. У національних округах Таймирському — 8,6; Коряцькому — 7,2 та Ненецькому — 6,9 відсотки. В Калінінграді українців 7,2 відсотки, а в Мурманській області — 9, понад 200 тисяч українців мешкає у Москві.

Напередодні першої світової війни в так званому Сірому Клину (територія сучасного Казахстану та сусідніх областей Росії) Омськ був центром українського життя. Полтавець М.Бондаренко, який працював в тих краях землеміром, засвідчує: «Сам Омськ виглядає як московське місто, але базар і ярмарок балакають українською мовою». (Цитується за В.Сергійчуком, 1991). Воно і не дивно, адже довкола Омська розташовувались облаштовані козацькі поселення, заселені виключно українцями.

Поодинокі переселенці з України, до Сірого Клину вирушили ще наприкінці 80 рр. XIX століття. Незабаром протоптана ними стежка до Казахстану стала тою артерією, через яку з України впродовж сторіччя викачувались життєдайні сили, робочі руки та інтелект. Лише в 1891–1914 роках з Волинської, Катеринославської, Київської, Таврійської, Харківської, Херсонської та Чернігівської губерній для освоєння Сірого Клину виїхало близько 1,7 млн. українців. На початок 1930 року в Казахстані нараховувалось понад 1 млн. українців. Українське населення мешкало досить компактно. Так, у 29 районах українців жило від 50 до 100 тисяч осіб.

За даними перепису 1926 року, в КАССР українське населення складало 13,2 % до загальної кількості. В Актюбинському окрузі їх нараховувалось 93 тисячі, Кустанайському -164 тисячі, Петропавлівському -184 тисячі, Акмолінському — 110 тисяч, Сирдар'їнському — 41 тисяча, Уральському — 21 тисяча.