Петро Вольвач - Геноцид або чому зникають українці на неосяжних просторах російської Імперії?

З 1979 року по 1989 рік населення в Україні збільшилося на 2 млн. чоловік (51,7 млн.). Це — найнижчий показник приросту по всіх республіках Союзу. Не можна не погодитися з Любомиром Пирогом, який стверджує, «що відплив з України корінного населення, приплив осіб інших національностей, людей, для яких українська земля, її природа, народ є чужими, призводить до руйнації суспільної моралі, до втрати відчуття спільності історичної долі, культури, створює атмосферу нездорового суперництва і навіть ворожості на соціальному й національному грунті». Необхідно зазначити, що наведені дані по приросту населення з 1913 по 1989 рік ще не характеризують справжню демографічну картину. Більш всього вони є свідченням тих нездорових чи то штучних міграційних процесів, спрямованих на русифікацію України та її підступно-мирне завоювання. Основна маса людності (переважно з Росії) мігрувала на Україну вже за Радянської влади. Так, ще у 1923 році в республіці проживало 3 млн. росіян, в 1939 — 4 млн., в 1959 році їх чисельність зросла до 7 млн., а в 1970 — до 10 млн. Сьогодні їх нараховується вже понад 13 млн. Лише в Криму впродовж 1939–1959 р.р. чисельність росіян зросла на 1,1 млн. чоловік.

Цілеспрямована міграція російського населення в Україну особливо зросла після голодомору 1932–1933 року, в період так званої індустріалізації, а в західні регіони — після Вітчизняної війни і в 70–80 рр., в добу творення «єдиного советского народа».

Паралельно з депортацією української людності з України, яку в імперії започаткували ще царі (вона відбувалася під виглядом заслання до Сибіру та на Північ бунтівників, державного переселення селян для освоєння безлюдних територій Росії, освоєння цілини, розподілу фахівців, індустріалізації околиць та «великих строек коммунизма») на материковій Україні проводилася шалена русифікація українського народу. Жорсткі жорна зросійщення в Україні захоплювали кожну людину з перших днів народження (від ярлика з прізвищем у пологовому будинку) й супроводжували все життя, до похоронного ритуалу та хреста на цвинтарі. Над зросійщенням та асиміляцією українців та творенням феномену XX століття — «русскоязычного населения» в імперії працювали могутні державні структури, шкільна освіта, вища школа, всі без винятку органи влади, судочинство, міліція, армія. Тому й не дивно, що кожен наступний перепис засвідчує зменшення чисельності українців, які вважають батьківську мову своєю рідною. Такі сумні реалії в сучасній Україні і в близькому зарубіжжі.

Яка ж доля спіткала тих наших земляків, котрі опинилися поза межами батьківщини. Про тих, кого злидні та сталінський терор закинули в Західну Європу, на американський континент і навіть до Австралії, ми добре знаємо, особливо тепер, коли західна діаспора стала для нас відкритою. Там наші земляки своєю працею здобули повагу до себе інших народів, створили собі добробут і змогли зберегти мову та розвинути українську культуру. А що ж мають українці, які потрапили на гостинний поріг «старшого брата»? Статистика засвідчує, що після створення Союзу та організації більшовиками радянських республік, українці в Російській Федерації посідали за чисельністю друге місце після росіян. В деяких регіонах (Кубань, Ростовська, Саратовська області, Ставропольський та Приморський краї) українці були домінуючим населенням. Тривалий час вважалося, що дані про чисельність українців на теренах СРСР (50 млн.) значно перебільшені і є пропагандистською видумкою націоналістів з-за кордону. На жаль, об'єктивні дані про національний склад населення в радянській імперії для своїх громадян були такою ж таємницею як відомості про її оборонний потенціал. Тому навіть у статистичних установах такої довідкової літератури нема. Нещодавно розсекречені архіви КДБ та МВС засвідчують, що чисельність українців у колишньому Союзі перевищувала 80 млн. чоловік (журнал «Нові дні», грудень 1992р.).

Отже, офіційні дані про чисельність українців в Росії (4,3 млн.) є повною фальсифікацією. Спробуймо це довести на підставі доступних нам матеріалів. Будемо оперувати даними перепису населення, що проводився в Росії у 1897 році, та останнім переписом в колишньому Союзі (1989 рік). Між ними відтинок часу в 92 роки, причому 72 з них припадає на радянський період. Мусимо застерегти, що ми не маємо змоги привести статистичні дані по всіх регіонах Росії. Для прикладу наведемо дані про українське населення лише в деяких областях та краях.

Ще на початку 1930 року за офіційними даними українців в Росії мешкало 6,3 млн. чоловік. Через 50 років, тобто на, порозі 80-х рр., чисельність українського населення в Російській Федерації зменшилося на 2 млн. Загадкове їх зникнення не має ніякого пояснення. Наявні статистичні дані з різних регіонів Росії просто вражають.