Леонід Шульман: Стандартна хиба суспільно-політичної орієнтації єврейства

Розглянуті наочні приклади підтверджують такі тези:

1. Рівноправ’я націй не забезпечує рівноправ’я людей цих націй.

2. Рівноправ’я людей різних націй в одній державі не викликає автоматично рівноправ’я самих націй.

3. Нерівноправ’я людей різних націй ніяк не впливає на рівноправ’я націй. Останні можуть бути, а можуть і не бути рівноправними.

4. Нерівноправ’я націй, зазвичай, має наслідком певне нерівноправ’я людей, що до них належать.

Останнє заслуговує на пояснення. Розглянемо модель суспільства, де втілено ідеал інтернаціоналізму — люди мають рівні права, без огляду на національну приналежність. Хай у деякому «інтернаціональному» місті євреї складають 10 %, а решта — росіяни. Скільки євреїв потраплять до муніципальної ради чисельністю 20 чоловік? Два, тобто 10 %? Не обов’язково. Теоретично всі 20 можуть бути євреями, але практично може й не бути жодного, бо «рівноправні» євреї не мешкають компактно, а тому не становлять більшості в жодному з виборчих округів 25. Інтернаціоналіст скаже, що так і треба, бо виборцям-інтернаціоналістам байдуже, якої національності кандидат. Вони обирають за діловими й людськими якостями, а не за національною ознакою. Припустимо, що двоє євреїв потрапили до муніципальної ради. Хай одному з них спаде на думку збудувати за рахунок місцевого бюджету єврейську школу та купити автобуса, який вранці звозив би до школи єврейських дітей з усього міста, а після занять розвозив би їх по домівках, як це має місце в усіх школах США. Чи схвалить таку пропозицію муніципальна рада? Певно, що ні. Пропозицію відхилять. Хтось із інтернаціоналістів виступить проти, аргументуючи свою позицію тим, що єврейським дітям добре вчитися і в російських школах, а автобус — взагалі неприпустима розкіш, якої ніхто не має. До того ж доцільніше витратити гроші не на єврейську школу, а на святкування дня заснування Москви. Муніципальна рада більшістю голосів пристане на пропозицію інтернаціоналіста.

Тепер змоделюємо націоналістичну антитезу до щойно описаної ситуації. В місті втілено принципи націоналізму. Законодавство гарантує рівноправність націй. По-перше, вибори до муніципальної ради відбуваються за національними куріями, тому в раді завжди буде 2 представники євреїв 26. По-друге, з ведення муніципальної ради вилучено всі питання, які стосуються національної меншини. Остання обирає для розгляду цих питань свою національну раду. По-третє, система оподаткування реформується з метою забезпечити рівноправність націй. А саме: податки з євреїв та підприємств, що їм належать 27, надходять у розпорядження національної ради. Деяка частка цієї суми відраховується на загальноміські витрати, а решта складає бюджет національної ради, яка без найменшого втручання з боку більшості сама вирішує, куди їх витрачати. Ясно, що єврейську школу буде збудовано.

І ще одне зауваження. Хоча й вище було сказано, що в Росії татарин і росіянин рівноправні, це не зовсім так. Деякі права людини є складовою її національних прав, тому нерівноправність націй спричиняється до певного нерівноправ’я людей. Наприклад, спортсмен-татарин має менше шансів, ніж росіянин, потрапити на престижні міжнародні змагання. Ці шанси були б набагато більші, як би Татарстан був державою і делегував на змагання національну татарську команду. Якщо б хокейна команда Чехословаччини складалась тільки із словаків, то про її перемогу все одно казали б, що перемогли чехи. Чи приємно це було б чути хокеїстам-словакам? Хай не думає читач, що нерівноправність обмежується спортом. Вона виникає повсюдно, де має місце творення історії. Людина поневоленої нації змушена творити історію не свою, а панівної нації. Таким чином, незважаючи на те, що з росіянина і татарина беруть однакову ціну за пляшку горілки (рівноправність!), татарин, на відміну від росіянина, позбавлений права творити історію свого народу, він мусить творити історію Росії. Євреї теж протягом століть творили історію інших народів. Єврейська нація стала суб’єктом історії тільки після створення Ізраїлю.

Варто зупинитися ще на одному пропагандистському трюкові інтернаціоналістів. Вони, спираючись на співзвучність слів 28, переконують громадськість в тотожності націоналізму та нацизму. Якщо сформулювати принципи нацизму у формі, аналогічній вищенаведеним тріадам, то буде таке:

1. Моя нація (раса) вища. Всі інші — нижчі (die Untermenschen 29).

2. Інтереси нації понад усе (Deutschland ьber alles30). Головна мета нації — невпинне розширення життєвого простору. Інші нації мусять бути підкорені, перетворені на рабів і приречені на зникнення.