Леонід Шульман - Стандартна хиба суспільно-політичної орієнтації єврейства

Як уже згадувалося, поведінка євреїв в Україні під польським ярмом не була винятком. Так само поводили себе євреї в Єгипті та інших британських і французьких колоніях. Чомусь не спало їм на думку, що рано чи пізно колонізаторів змусять забиратися геть і тоді євреї залишаться сам-на-сам із народом, який вони протягом багатьох поколінь зневажали та визискували. Не думали євреї, що за цими рахунками доведеться платити їхнім нащадкам. Варто докладніше зупинитись на поведінці євреїв у Російській імперії та СРСР.

Про долю й життя євреїв у Російській імперії писано чимало. Антисемітизм активно впроваджувався урядом і православною церквою. Церква звинувачувала євреїв у страті Христа, всіляко роздмухуючи ненависть до них. Зерна ненависті потрапляли на родючий ґрунт. Соціально-економічна активність євреїв 10дратувала російське купецтво та інші соціальні верстви. Для захисту своєї нації від єврейської конкуренції російський уряд встановив для євреїв межу осідлости, яка, зокрема забороняла мешкання євреїв у великих містах, за винятком купців першої ґільдії і тих, що мали вищу освіту. Можливості отримати вищу освіту для євреїв були обмежені процентною нормою. Навіть щоб віддати сина до гімназії, єврейська родина мала оплатити навчання двох православних.

На початку століття теренами на захід від межі осідлости прокотилася хвиля єврейських погромів. Організатором погромів і двох створених із цією метою чорносотенних громадських організацій (Союзу Михаїла Архангела та Союзу російського народу) було міністерство внутрішніх справ Росії, яке очолював тоді Щегловітов. Міністерство внутрішніх справ завзято планувало й здійснювало погроми, які шовіністична преса подавала як вияв народного гніву до визискувачів-євреїв. Російська імперія прагнула мати у світі вигляд держави загального «благоденствія» та зразкового правопорядку Поліція отримала чіткі інструкції, що робити під час погромів. Перше. Не втручатися аж до завершення погрому. Друге. Після погрому заарештувати, кого вдасться, та доставити заарештованих погромників до поліцейських відділків. Далі траплялося дивовижне. Поліція питала в кожного заарештованого його прізвище й заносила це прізвище до заздалегідь видрукованих та поширених у поліції бланків. Бланк містив такий текст (цитую за пам’яттю, тому можливі незначні спотворення, що не впливають на зміст цього витвору міністерства внутрішніх справ Росії):

Мы, Николай ІІ, Самодержецъ Всероссійскій,

Царь Великія и Малыя и Белыя Руси, Король Польскій,

Великій герцогъ Финляндскій, герцогъ Курляндскій, Лифляндскій, Эстляндскій и прочая, и прочая, и прочая

Принимая во вниманіе, что нижепоименованныя лица приняли участие в уличныхъ беспорядкахъ ввиду крайней темноты и невежества…

(далі йшов перелік прізвищ заарештованих погромників)

Повелеваемъ: ПОМИЛОВАТЬ вышепоименованныхъ. Николай

В останньому рядку цього документа стояла печатка з факсимільним підписом царя. Ось як працювала правова держава! Сплине час, і цей досвід запозичить інша правова держава — Третій Райх. До речі, запозичить вже з Радянського Союзу. Після заповнення цього бланка погромників звільняли з-під варти, й вони йшли готуватися до наступного погрому.

Я нагадав читачеві ці, мабуть, відомі йому факти з однією метою: обговорити питання про соціально-політичну орієнтацію єврейства. Здавалося б, ставлення євреїв до Росії мало б бути абсолютно негативним. Проте, насправді все було значно складніше. Багатий прошарок був задоволений життям. Вони не боялися погромів. Хабар поліції — і все гаразд. Серед цих євреїв переважала ідея асиміляції. Деякі євреї-багатії хрестилися, а далі іноді ставали антисемітами. Вони полюбляли казати про себе: «Я — русский, еврейской народности, иудейского вероисповедания» . Ці охоче йшли на службу до російської держави, виявляючи традиційний єврейський опортунізм. Основна маса єврейства, тобто ремісники (слюсарі, ковалі, скляри, будівельники, шевці, кравці), лікарі, аптекарі, музики, візники, биндюжники та балаґули 11, дрібні торгівці тощо, — потерпала від політики царського уряду.

Як відомо, дві причини спонукали російську державу посилити антисемітські заходи. Першою було зростання революційних настроїв. Серед революціонерів було чимало євреїв. Не прислухалися євреї до заклику одного із засновників сіонізму, українського єврея Зеєва Жаботинського, триматися далі від російського революційного руху, натомість докласти зусиль для відновлення державності єврейської нації. Хоч скільки твердив Жаботинський: «Це — не ваша країна, це — не ваша революція. Ніхто вам за неї не подякує 12», — євреї масово йшли до різних революційних партій, приваблені ідеями інтернаціоналізму та сподіваючись здобути рівноправ’я після перемоги революції. Царський уряд уміло використав неприязнь до євреїв, щоб відвертати маси від революційних настроїв шляхом переконання їх у тому, що євреї — вороги віри, царя та Росії, а революція — суто єврейська справа.