Павло Штепа - Мафія і Україна

У випадку, якщо етнографiчна межа змiнювалася внаслiдок масової експропрiацiї, як це мало мiсце в Криму, на Кавказi, в українському Закерзоннi тощо, етнiчний кордон, а в подальшiй перспективi i державний, має повернутися до свого первiсного стану. Розумiється, що тут не може бути й мови про денацiоналiзованих виселенцiв кiлькасотлiтньої давностi.

В останньому роздiлi своєї працi, який має назву „Україна“, П. Штепа подав стислий нарис розвитку України за всi сiм тисяч рокiв її фiксованої iсторiї. Вiн знаходить у духовних надрах української нацiї такi неоцiненнi резерви, якi здатнi вiдкрити свiт i вивести його духовний розвиток на новi обшири шляхетних мiжлюдських та мiжнацiональних взаємин. Українськi селяни — це аристократи духу, рiвних яким нема серед простолюдинiв iнших країн. Обряди, пiснi, шляхетну культуру взаємин, якi вони створили, важко знайти в iнших країнах свiту. Здатнiсть на самопожертву, яку в iм'я майбутнього виявили десятки тисяч героїв УПА, або п'ятсот українських жiнок у Кiнґiрi, якi голiруч кидалися пiд червонозорянi танки в 1954 роцi, не має аналогiв у свiтовiй iсторiї середини XX ст., а русла глибинної народної естетики, якi виявляються в усьому укладi нацiонального життя українцiв (архiтектурi, ношi, стравах, звичаях, способi господарювання, поетичних повiр'ях тощо), теж випливають тiльки з власних, українських нацiональних джерел.

Вiд себе висловлюю скромнi сподiвання, що i в Росiї можуть пробудитися нацiональнi сили гуманiстичного спрямування, але поки що там панує державницький духовно-моральний розбiй i хаос. Глибоко ним уражене i новочасне українське суспiльство. Це стосується зокрема Пiвдня i Сходу України i в бiльшiй мiрi мiст, нiж сiл. Моральне звироднiння, зокрема певної частини молодi, йде в парi з русифiкацiєю. Це по сутi одне i те ж. Тому першочерговим завданням сучасного українства є повна реституцiя української мови на територiї всiєї української держави та в тих державах, де українцi проживають компактно на власних етнiчних територiях чи становлять значну нацiональну меншiсть в iншомовних та iншонацiональних мiстах (Москва, Санкт-Петербург, Новосибiрськ, Тюмень, Мiнськ тощо). Коли йдеться про цi мiсця, то українцi, якi там проживають, мають вiдновити свою мову як дисперсна нацiональна меншiсть, що може здiйснитися тiльки засобами створення українських нацiонально-культурних товариств.

На такi пiдсумки наштовхує унiкальна праця П. Штепи „Мафiя“. Вiд самого початку вона читається з неослабним iнтересом. Книга П. Штепи широко документована. Вiн посилається на сотнi, якщо не бiльше автентичних джерел. Чи не до кожної сторiнки вiн подає по п'ять i бiльше вiдкличникiв. Ми пропускаємо їх у нашому виданнi, тому що вони в своїй основнiй масi є посиланнями на англiйськомовнi видання, нашому читачевi недоступнi. Але певна частина зносок україномовна. Ми зберiгаємо їх повнiстю.

Омелян НИКОНЕНКО

1. Павло Штепа. Московство. Його походження, зміст, форми й історична тяглість. — Дрогобич: ВФ „Відродження“, 1996 (1-е вид.); 1997 (2-е вид.); 2000 (3-є вид.)

Не так давно, а саме на початку цього сторiччя селянин орав, сiяв, збирав урожай, платив податки, одружував своїх дiтей i, бавлячи внукiв, доживав свого вiку у своїй хатi, у своєму селi на рiднiй землi. Мiщани жили своїм тихим життям, заробляючи хто чим мiг на свiй хлiб щоденний. Тодi кожна людина знала, що має робити завтра, позавтра, наступного тижня, мiсяця, року. Нiхто нiкуди не квапився. Мало хто виїздив далi свого повiту, чужими краями та народами мало хто цiкавився.

На сiльськогосподарському Сходi Європи були часом неврожаї, було чимало злидарiв, але якось нiхто не вмирав з голоду та холоду.

В Америцi люди розбудовували свої молодi держави i нiтрохи не цiкавилися подiями потойбiч океану.

Були вiйни, але й вони якось кiнчалися, i життя саме входило у свої мирнi береги.

Раптом 1914 року десь — не знати де — прорвало якусь величезну греблю, i жахлива повiнь змила геть iз землi все старе життя. Воно перевернулося шкереберть. Упало кiлька старих монархiй; повстали новi держави; кордони, люди, мови переплуталися; замаяли новi, незнанi прапори: на Сходi Європи — червоний, кров'яний; країни мирних гречкосiїв обернулися в пекло пожеж.

Нарештi замовкли гармати. Вiйна нiби скiнчилася, але чомусь та кров i далi лилася, i далi вiтер зi сходу приносив жахливi зойки дiтей i жiнок. Там, на Сходi Європи, конали мiльйони людей з голоду, а на Заходi люди спокiйнiсiнько купували дешевий схiдний хлiб, що його московський людожер-потвора вирвав з уст голодних українських дiтей.