Данило Яневський - Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського

Головна іманентна суперечність полягала тут у тому, що УЦР прагнула за допомогою демократичних, на її думку, процедур установити новий правовий порядок, насамперед стосовно українців, чиї права (з точки зору провіднихрадівських діячів) були або обмежені, або знехтувані, або не визнані за політичного режиму імперії. Такі дії лідерів УЦР об’єктивно виводили їх за межі чинної та загальновизнаної тоді демократичної і правової процедури. Це ясно випливає з трактування «українського народу» як «народу селян, робітників, трудящого люду», яке викидає поза межі цього самого «українського народу» (у трактуванні УЦР) священиків, учителів, офіцерів, митців, чиновників, торговців (сучасною мовою – «бізнесменів»), дипломатів, лікарів, інженерів, адвокатів та інших «неселян», «неробітників», «нетрудящих».

Крім того, I Універсал уже від початку містив не тільки недійсні поняття, але й відверто брехливі твердження. Наприклад, автори документа стверджували, що «народукраїнський», «народ селян, робітників, трудящого люду» «поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей української землі». Річ тут навіть не в тому, що земля як така не має «прав» та «вольностей» – їх мають (або не мають) виключно люди, які на цій землі живуть та плодяться. Річ у тому, наприклад, що «права» та «вольності» людей, рівних перед Законом, покликані захищати як самі закони, так і правоохоронна система в цілому – суди, прокуратура, поліція абощо. Рівними перед Законом можуть бути і є, як правило, лише громадяни – власне, вони тому і громадяни, що вони рівні перед Законом, джерелом якого є обраний ними представницький орган, у той час як самі громадяни джерелом Закону не є – вони є лише носіями природних прав, джерелом яких, у свою чергу, є Бог, Абсолют, Творець.

Така ієрархія понять та цінностей не була на ті часи якоюсь чудернацькою інновацією – це була добре розроблена як філософською та політичною, так і юридичною думкою система, яка діяла і в США (після проголошення Декларації незалежності в 1773 р.), і в європейських країнах після повалення т. зв. Старого порядку (тобто після 1793 р.). З цією системою та її ціннісними орієнтирами власне українська філософська та політична думка була добре обізнана – досить навести лише імена М. Василенка, М. Драгоманова, Б. Кістяківського, І. Франка.

Далі – більше. Якщо замислитись над змістом категорій «робітники» та «трудящий люд», то стане очевидним призабутий сьогодні факт: усі без винятку «робітники», «пролетарі», «трудящий люд» у містах («трудящий люд» у селах називається «селяни»), які в поті чола свого здобували ресурс для виживання на території губерній Південно-Західного краю, були за своєю суттю селянами. Вони почали залишати рідні села після реформи 1861 р. – спершу поодинці, а з початком індустріальної «реформації» 1880-х років – сотнями тисяч. Але ментально, психологічно, культурно, світоглядно вони продовжували залишатися селянами. Крім того, низький рівень освіти був причиною того, що саме цим людям було вкрай важко (якщо взагалі можливо) інтегруватися в економічні реалії міста, а підніматися щаблинами соціальної ієрархії – і поготів. Ці люди були приречені на тяжку буденну працю – в цьому сенсі «перебудова» системи, започаткована імператором Олександром II, не дала їм практично нічого. Людина, яка з покоління в покоління потерпає від браку харчів, мало цікавиться громадянськими правами як такими або, скажімо, проблемами федеративного устрою держави.

Треба сказати прямо: люди, до яких апелювала Українська Центральна Рада, люди, інтереси яких вона прагнула виражати й обстоювати, мислили як соціальні лузери, поводилися як соціальні лузери, почувалися соціальними лузерами, були ними і не бачили шляхів та методів, за допомогою яких вони могли би цей стан змінити – якщо навіть не для себе, то бодай для своїх дітей. Такий стан справ вони пов’язували зі своїм національним походженням, яке, на їхню думку, прирікало їх на довічне існування у селянському ярмі. Треба підкреслити: якщо вони і помилялися в цьому, то не дуже сильно – за Романових було докладено багато зусиль, аби довести до такого стану нащадків колись вільних обивателів Речі Посполитої/Великого князівства Литовського.

У цьому сенсі I Універсал не був задуманий його авторами як документ правовий. Такими категоріями вони взагалі не оперували ані публічно, ані приватно. Отже, самого розуміння того, що продуктивне, а не руйнівне вирішення проблеми визволення від національного та соціального гноблення можливе тільки на платформі права та похідного від нього закону та за допомогою демократичних процедур, у лідерів УЦР в принципі не було.