Данило Яневський - Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського

– «в УНР поняття правової держави ототожнювалися з принципом верховенства права»;

– «в основу конституційних актів закладені такі загальновизнані засади, як ствердження суверенітету народу і суверенітету держави»;

– «аналіз законодавчої діяльності УНР показує, що особливо негативно на неї вплинула відсутність чіткої процедури підготовки і прийняття законопроектів, багато з яких мали декларативний характер і не вирішували основних проблем. Однак, незважаючи на значні недоліки, перші нормативно-правові акти конституційного характеру переконливо свідчать про розвиток української державності у напрямку розбудови власної правової держави із гарантованим захистом прав і свобод усіх її громадян» [402]. Перевірити «поетику» будь-якої наукової розвідки з цього питання досить легко – за допомогою «алгебри» документів. Відомості, проаналізовані та оприлюднені П. Гай-Нижником, свідчать: «підвалини краху першої революційної (а не правової . —Д. Я.) форми української державності полягають <���…>у неспроможності тогочасних соціалістичних діячів до структурної розбудови держави як інституту влади, як соціально-економічного механізму, як, врешті, фінансової системи… Непевно закладений фундамент, який прагла звести Центральна Рада, не став надійною підмурівкою для державного будівництва в Україні» . [403]

Погортаймо сторінки академічного археографічного збірника, які передають атмосферу останніх трьох днів життя УНР – 27, 28 та 29 квітня. Цитовані нижче документи – підкреслимо це знову – оприлюднено понад десять років тому! Але факти принципово не цікавлять професійних патріотично налаштованих любителів писати талмуди з «національної» та «революційної» історії.

Центральна подія неділі, першого дня останнього засідання Малої ради – виступ прем’єра Голубовича. Звертаючись до поодиноких колег, він висунув низку звинувачень на адресу окупантів. Основне з них – «представники німецької військової власті, які знаходяться зараз в Києві, не зуміли зорієнтуватись як у сучасному моменті, так не зуміли зорієнтуватись в умовинах нашого життя. Не зуміли стати на нашу точку погляду і не зуміли дати можливість перевести лад та спокій на Україні». «Може, – висловив припущення голова уряду, – має місце навіть небажання розібратись в наших справах і з боку цих, мабуть, не дуже відповідальних властей Німецької держави, які находяться на Україні». Натомість, за словами Голубовича, «відношення німецького уряду <���…> є інакше, дружнє і прихильне» . [404]

28 квітня, в понеділок, учасники засідання мали змогу почути не менш відважні слова міністра Порша: «ми повинні домагатись усунення з України теперішніх полководців». Погрозив союзникам і Б. Мартос: «нехай німці не забувають того, що коли щось трошки зміниться в психології народу, то тоді найбільш легкодухі стають самими відважними людьми<���…>». Опозиціонер О. Зарубін використав наданий йому час для того, щоб «з особливою своєю уїдливістю в голосі картати правительство, у якого знаходить цілу купу гріхів». Радикальнішу позицію зайняв М. Шац (Анін): «не треба було правительству провадити тої політики, яка має на меті українізувати цю державу, що по суті є неукраїнською… України не можна зробити національною українською державою – це утопія. Найближчою задачею українського правительства є тепер заключення демократичного миру з Московщиною» . [405]

Не проґавив свого шансу В. Винниченко. Його полум’яна промова – квінтесенція політичних поглядів «Мефістофеля» «Української революції» (характеристика В. Солдатенка):

– «для такої поведінки німців повинні бути якісь підстави, що прикликана дружня сила (підкреслення наше. – Д. Я.) починає поводитись як ворожа»;

– «власна держава найкраще забезпечить національне відродження»;

– «наша нація – це селянство й робітництво, <���…> буржуазія у нас переважно чужонаціональна – єврейська, польська, московська»;

– «вся тутешня буржуазія має ворожі нашій державі імперіалістичні плани»;

– «ми повинні у своєму державному будівництві спиратися на трудові верстви людности, хоч би ми мали загинути»;

– ці верстви «повинні бути забезпечені в своїх соціальних інтересах, бо інакше на нашій території візьмуть гору ті течії і кола, які ставляться прихильно до держав «Антанти», а не до Німеччини»;