Жан-Клод Кар’єр - Не сподівайтеся позбутися книжок

Ж.-Ф. де Т.: Скільки відбитків, стільки й повідомлень, які розшифровуватимуть учні. Як не пов'язати питання початку історії письма з питанням про творення наших священних текстів? Саме з цих текстів, укладених за незрозумілою нам логікою, почнуться великі рухи віри. Але на яких саме засадах? Яку цінність мають ці відбитки ноги або наші «чотири» Євангелія, наприклад. Чому чотири? Чому саме ці чотири?

Ж.-К.К.:Чому чотири, якщо їх справді було чимало? І навіть таке: вже після вибору цих чотирьох Євангелій церковниками на соборі інші Євангелія продовжують з'являтися. Вже у XX столітті було знайдене Євангеліє від Фоми, як його називають, давніше за Євангелія від Марка, Луки, Матвія та Іоанна, і воно містить лише цитати зі слів Христа.

Більшість спеціалістів сьогодні ладна визнати, що існувало оригінальне Євангеліє, яке називають Q Gospel, тобто Євангеліє-початок і яке можливо відновити за Євангеліями від Луки, Матвія та Іоанна, оскільки всі три посилаються на одні і ті ж джерела. Це оригінальне Євангеліє повністю зникло. Але, відчуваючи його існування, спеціалісти працювали над його відновленням.

Це буде святим письмом? Чернетка, пазл. От у буддизмі дещо інше. Будда також нічого не написав. Але, на відміну від Христа, Будда набагато довше говорив. Припускають, що Ісус мав усього два чи три роки активного проповідування. Будда, навіть без писання, викладав своє вчення протягом тридцяти п’яти років. Його дуже близький учень Ананда вже наступного дня після смерті Будди почав записувати його слова з допомогою групи інших учнів. «Бенареська проповідь» — перші слова Будди, текст, який містить знамениті «Чотири Благородні Істини», що були вивчені з пам’яті та дбайливо відтворені на письмі; їх вивчають як основу в усіх школах буддизму — це буквально аркушик паперу, не більше. Початок всього буддизму — це аркушик паперу. І цей простий аркушик, завдяки записам Ананди, згодом спричинив появу мільйонів книжок.

Ж.-Ф. де Т.: Збережений аркушик. Можливо, тому, що інші зникли. Як знати? Віра надає цьому тексту особливої цінності. Але, можливо, справжнє вчення Будди було написане в слідах або в документах, які нині забулись чи зникли?

Ж.-К.К.:Можливо, справді варто стати в класичну драматичну ситуацію: світ загрожений, і ми маємо зберегти певні артефакти, помістити їх у надійному місці. Припустімо, цивілізації загрожує велика кліматична катастрофа. Діяти треба швидко. Ми не можемо захистити все, забрати все. Що ми виберемо? І на якому носії?

У.Е.:Ми вже бачили, що нові носії швидко стають застарілими. Навіщо цей ризик — опинитися серед купи німих нечитабельних об'єктів? Вже є науковий доказ переваги книжок над іншими об’єктами, що їх наші культурні індустрії вивели на ринок протягом останніх років. Тож якби я мав врятувати щось таке, що можна легко транспортувати і що довело свою спроможність протистояти впливу часу, то обрав би книжку.

Ж.-К.К.:Ми порівнюємо наші сучасні технології, більш-менш пристосовані до життя людей, які поспішають, із тим, чим є книжка та її способи виробництва й поширення. Я наведу приклад того, як книжка також може іти слід у слід за рухом Історії, піддаватися її ритму. Щоб написати «Паризькі ночі», Ретіф де ля Бретонн пройшов столицею та просто описав усе, що побачив. Чи справді він був очевидцем усього описаного? Коментатори про це сперечаються. Ретіф був відомий як чоловік-фантазер, який легко свій уявний світ подавав як реальний. Наприклад, щоразу, як він описує злягання з повією, то виявляє, що вона — одна з його доньок.

Два останні томи «Паризьких ночей» написані під час Великої Французької революції. Ретіф не лише описує свої ночі, він їх пише і друкує щоранку у власному підвалі. І, оскільки протягом цього непевного часу йому не вдається знайти папір, він збирає на вулицях під час своїх прогулянок афіші, які варить і отримує паперову масу дуже низької якості. Папір у цих двох останніх томах — геть не такий, як у перших. Інша прикмета його праці — це те, що він друкує текст із абревіатурами та скороченнями. Пише «Рев.» замість «Революція», наприклад. Це дивує. Така книжка сама собою виказує поспіх людини, що хоче описати події, рухатись із швидкістю Історії. І якщо описані факти неправдиві, то Ретіф — неймовірний брехун. Наприклад, він бачив персонажа, якого назвав «торкачем». Цей чоловік скромно гуляв у натовпі навколо ешафота і щоразу, як падала чиясь голова, торкався сідниць котроїсь із жінок.