Жан-Клод Кар’єр - Не сподівайтеся позбутися книжок

У.Е.:Але змінилися людські голоси. В музеях ми відкриваємо для себе малі розміри ліжок наших предків — значить, люди були менші. Це означає і інший тембр голосу. Коли я слухаю старі платівки Карузо, то запитую себе, чи різниця між його голосом і голосами сучасних великих тенорів спричинена технічними якостями запису, чи відмінністю людських голосів початку XX століття? Між голосами Карузо і Паваротті пролягають десятиліття білків і розвитку медицини. Італійські емігранти в Сполучених Штатах Америки мали зріст, скажімо, 1 метр 60 сантиметрів, а їхні онуки сягають уже 1 метру 80 сантиметрів.

Ж.-К.К.:Коли я опікувався вже згаданою школою Fémis, то одного разу попросив студентів виконати таку вправу — відновити шуми та звуковий фон минулого. Я запропонував це зробити, взявши за основу сатиру Ніколя Буало «Les Embarras de Paris», створивши його звукову доріжку. Також я уточнив, що вулиці були вимощені деревом, колеса на каретах — металеві, будинки — низькі тощо. Поема починається словами «Qui frappe l’air bon Dieu de ces lugubres cris?»(«Хто, Господи, б'є повітря своїми тужливими криками?») А що таке «тужливий» крик у XVII столітті, в Парижі, вночі? Цей досвід пірнання в минуле за допомогою звуків — захопливий, але тяжкий. Як перевірити?

В кожному разі, якщо візуальна та звукова пам'ять людства про XX століття зітреться внаслідок якоїсь великої поламки електромережі, у нас завжди залишиться книжка. Ми завжди знайдемо спосіб навчити дитину читати. Ідея про втрату культури, про занепад пам’яті давня, ми це знаємо. Поза сумнівом, вона така ж давня, що й саме письмо. Ось інший приклад, який я беру з історії Ірану. Ми знаємо, що один із осередків перської культури був на території сучасного Афганістану. Коли монгольська загроза протягом XI–XII століть увиразнюється — а монголи руйнували все на своєму шляху, — інтелектуали та митці міста Балх, серед яких був і батько Румі, покинули місто та забрали з собою найцінніші рукописи. Вони пішли на захід, до Туреччини. Румі до самої смерті мешкатиме в місті Конья, що в Анатолії. В цій історії є анекдот про одного з утікачів, який пішов дорогою вигнання та дійшов до крайньої бідності, а спав на цінних книжках — замість подушок. Ці книжки сьогодні безцінні. В Тегерані якось я роздивлявся колекцію старовинних ілюстрованих рукописів. Чудо. І тут постає запитання всіх великих цивілізацій: що робити із загроженою культурою? Як її рятувати? І що рятувати?

У.Е.:І якщо порятунок таки відбувається, якщо таки є час врятувати знакові об'єкти культури в безпечному місці, то все одно врятувати рукопис, книжку, інкунабулу простіше, ніж скульптуру або картину.

Ж.-К.К.:Залишається ще одна невирішена загадка — volumina, сувої античного Риму, зникли. Проте заможні римські патриції утримували багаті бібліотеки з тисячами об’єктів. Деякі з них ми можемо читати в Бібліотеці Ватикану, але більшість із них до наших днів не дійшла. Найдавніший фрагмент Євангелія, який нам вдалося зберегти, датується аж IV століттям. Я пам’ятаю, як у Ватикані милувався рукописом «Георгік» Вергілія, що датовані IV або V століттям. Розкішно. Більшу частину кожної сторінки займала ілюстрація. А от цілого сувою volumen я ніколи в житті не бачив. Найстаріші письмена, рукописи з Мертвого моря, я бачив у Єрусалимському музеї. Їх вдалося зберегти завдяки особливим кліматичним умовам. Так само, як і єгипетські папіруси, що є одними з найдавніших.

Ж.-Ф. де Т.: Ви згадуєте про папірус і, можливо, папір як носії письма. Безумовно, тут ми маємо враховувати і ще давніші артефакти історії книжки…

Ж.-К.К.:Звісно. Носії письма численні — стели, дощечки, тканина. Є письмо і письмо. Але більше за носій нас цікавить зміст, який передається на цих фрагментах і зміг уникнути імовірного немислимого минулого. Я би хотів показати зображення, що я отримав нині вранці — я знайшов його в каталозі аукціонного дому. Ідеться про відбиток ноги Будди. Уявімо собі. От іде Будда. Він рухається власною легендою. Одна із фізичних ознак Будди — це написи на його стопі. Важливі написи, про це навіть нагадувати не варто. І коли він іде, то на землі залишаються відбитки, ніби від гравюри.

У.Е.:Це ніби відбитки на «Алеї слави», що на голлівудському бульварі, хоча тоді ще не було ні алеї, ні бульвару.

Ж.-К.К.:Можна і так сказати. Тобто Будда навчав ідучи. Достатньо просто читати його сліди. І цей слід — це не будь-який зі слідів. Відбиток у собі резюмує весь буддизм, тобто всі вісімсот приписів, які становлять всі одухотворені та неодухотворені світи і над якими панує розум Будди. Але ми там бачимо також і різні види ступ, маленьких храмів, коліс Дхарми, тварин і дерев, води, світла, наг, [5] Наги в буддизмі — це напівбоги, змієподібні істоти, символ мудрості. Вважається, що Будда проповідував нагам і що наги зберігали вчення Будди доти, доки люди стали готові до його сприйняття ( прим. перекладача ). дарунків — все це міститься в одному відбитку розміром зі стопу Будди. Це друкарство до появи друкарства. Це друкарство символічне.